LamentationsChapter 1 |
|
1 HOW does the city sit solitary that was full of people! How is she become like a widow! She that was so great among the nations, and she that was a princess of the cities has become a tributary! |
|
2 She weeps bitterly in the night, and her tears run on her cheeks; among all her lovers she has none to comfort her; all her friends have dealt treacherously with her, they have become her enemies. |
|
3 Judah is gone into captivity because of affliction and because of great servitude; she dwells among the Gentiles, she finds no rest; all her pursuers overtook her in the midst of her affliction. |
|
4 The ways of Zion mourn because none come to the solemn feasts; all her gates are desolate; her priests sigh, her virgins are humbled? and she is in bitterness. |
|
5 Her oppressors have become her rulers, and her adversaries have made an end of her; for the LORD has afflicted her for the multitude of her sins; her children are gone into captivity before the oppressor. |
|
6 And from the daughter of Zion all her splendor is departed; her princes have become like harts that find no pasture, and they are gone without strength before the pursuer. |
|
7 Jerusalem remembers in the days of her affliction and of her chastisement all her pleasant things that she had in the days of old. When her people fell into the hand of the oppressor and she had none to help her, her oppressors saw her, and mocked at her destruction. |
|
8 Jerusalem has grievously sinned; therefore she has become an abomination; all who honored her, despise her, because they see her nakedness; yea, she sighs and turns backward. |
|
9 Her filthiness is in her skirts; she was not mindful of her end; therefore her glory is low; she has no comforter. O LORD, behold my affliction; for the enemy has magnified himself. |
|
10 The oppressor has stretched out his hands upon all her pleasant things; for I have seen the Gentiles violate thy sanctuary, whom thou didst command that they should not enter into thy congregation. |
|
11 All her people sigh, they seek bread; they have given their precious things for food to relieve their soul; see, O LORD, and consider; for I am despised. |
|
12 Is it nothing to you, all you that pass by? Understand, and see if there is any pain like my pain, which the LORD has dealt to me; for the LORD has afflicted me in the day of his fierce anger. |
|
13 From above he sent fire into my bones, and it has brought me low; he has spread a net for my feet, he has turned me back; he has delivered me to the sword and I am miserable all the day. |
|
14 My sins have wrought vengeance upon me; his yokes are bound by his hands upon my neck; my strength has failed; the LORD has delivered me into the hands of those before whom I cannot stand. |
|
15 The LORD has brought into subjection all my mighty men in the midst of me; he has called an assembly against me to destroy my young men; the LORD has trodden as in a winepress the virgin daughter of Judah. |
|
16 For these things I weep; my eyes run down with tears, because the comforter that should relieve my soul is far from me; my children are desolate, because the enemy has prevailed. |
|
17 Zion stretches out her hands, and there is none to comfort her; the LORD has given commands against Jacob, and his oppressors are round about him; Jerusalem has become loathsome among them. |
|
18 The LORD is righteous; and I have rebelled against him; hear, all you peoples, and behold my grief; my virgins and my young men are gone into captivity. |
|
19 I called for my lovers, but they deceived me; my priests and my elders perished in the city; they searched for food to relieve their souls, but they found it not. |
|
20 Behold, O LORD, I am in distress; my soul is troubled, my heart is in pain; for I have grievously rebelled; outside the sword devours, and those who are in the house death consumes. |
|
21 They have heard that I sigh; there is none to comfort me; all my enemies have heard of my trouble; they are glad that thou hast done it; hasten thou the day that thou hast announced, the enemy shall become like me. |
|
22 Let all their wickedness come before thee; harass them, as thou hast harassed me for all my transgressions; for my sighs are many, and my heart is faint. |
Плач ЄремiїРозділ 1 |
|
1 |
|
2 Гірко плаче по но́чах вона, і сльо́зи гарячі на що́ках у неї. Нема потіши́теля в неї зо всіх, що кохали її, — її зрадили всі її дру́зі, вони ворогами їй стали! |
|
3 Юдея пішла на вигна́ння з біди та з роботи тяжко́ї, вона оселилася поміж пога́нами, спочи́нку собі не знайшла! Догнали її всі її переслі́дники серед тісно́т. |
|
4 Доро́ги сіонської до́ньки сумні́, бо немає на свято проча́н! Усі брами її попусті́ли, зідхає свяще́нство її, посумні́лі дівчата її, а вона — гірко їй! |
|
5 Її грабівники́ взяли го́ру над нею, і добре веде́ться її ворогам, бо їй завдав смутку Госпо́дь за числе́нність у неї гріхів: Немовлята її до поло́ну пішли перед ворогом. |
|
6 І відійшла від сіонської до́ньки вся вели́чність її. Її князі́ стали, немов о́лені ті, що паші собі́ не знахо́дять, — і йдуть у безси́ллі перед переслі́дником. |
|
7 У дні лиха свого та стражда́ння свого́ дочка єрусалимська спога́дує всі свої ска́рби, — що були від днів давніх, як наро́д її впав був у руку ворожу, і не було́, хто б їй поміч подав. Вороги спогляда́ли на неї, і сміялись з руїни її. |
|
8 Дочка єрусалимська гріхом прогріши́лась, тому́ то нечистою стала, усі, що її шанували, пого́рджують нею, наготу́ бо її вони бачили! І зідхає вона, й відверта́ється взад. |
|
9 Нечистість її на подо́лках у неї. Вона не згадала свого кінця, та й упала преди́вно, і ніко́го нема, хто б потішив її. „Побач, Господи, горе моє, бо звели́чився ворог!“ |
|
10 Гноби́тель простяг свою руку на всі її ска́рби, і бачить вона, що в святиню її увіходять пога́ни, про яких наказав Ти: „Не вві́йдуть вони в твої збо́ри!“ |
|
11 Увесь наро́д її сто́гне, шукаючи хліба, свої ска́рби кошто́вні за їжу дають, аби́ тільки душу свою проживи́ти. „Зглянься, Господи, і подивися, яка стала пого́рджена я!“ |
|
12 Не вам ка́жучи, гляньте й побачте, усі, хто дорогою йде: чи є такий біль, як мій біль, що завда́ний мені, що Госпо́дь засмути́в ним мене у день лютого гніву Свого́? |
|
13 Із височини́ Він послав в мої кості огонь, і над ними він запанува́в! Розтяг сітку на но́ги мої, повернув мене взад, учинив Він мене́ спустоші́лою, увесь день боля́щою. |
|
14 Ярмо́ моїх про́гріхів зв'я́зане міцно рукою Його, плету́ться вони та прихо́дять на шию мою! Він зробив, що спіткну́лася сила моя, Господь передав мене в руки такого, що й зве́стись не мо́жу. |
|
15 Усіх моїх сильних Господь поскида́в серед мене, мов на свято зібра́ння, Він скликав на мене, щоб моїх юнакі́в поторо́щити, як у чави́лі, стоптав Господь ді́вчину, Юдину до́ньку. |
|
16 За оцим плачу я, око моє, — моє око слізьми́ заплива́є! бо дале́ко від мене втіши́тель, що душу мою оживив би; мої діти поне́хтувані, бо поси́лився ворог! |
|
17 Сіонська дочка́ простягла свої руки, — немає розра́дника їй: Госпо́дь наказав проти Якова довкола ньо́го його ворогам, донька єрусали́мська нечистою стала між ними. |
|
18 „Справедливий Господь, а я слову Його неслухня́на була́. Послухайте но, всі наро́ди, і побачте мій біль: дівчата мої та мої юнаки́ у неволю пішли́! |
|
19 Взивала до дру́зів своїх, та вони обману́ли мене! Свяще́нство моє й мої ста́рші вмирають у місті, шукаючи їжі собі, щоб душу свою поживи́ти. |
|
20 Зглянься, Господи, — тісно мені! Моє нутро бенте́житься, переверта́ється серце моє у мені, бо була́ зовсі́м неслухня́на. На вулиці меч осиро́чував, а в до́мі — смерть. |
|
21 Почули, що я ось стогну́, й немає мені потіши́теля, вчули про лихо моє всі мої вороги́, — та й зраді́ли, що Ти це зроби́в. Спровадив Ти день, що його запові́в, — бодай ста́лося їм, як мені! |
|
22 Бодай перед обличчя Твоє прийшло все їхнє лихо, — і вчини їм, як Ти учинив ось мені за гріхи мої всі, — бо числе́нні стогна́ння мої, моє ж серце боля́ще“. |
LamentationsChapter 1 |
Плач ЄремiїРозділ 1 |
|
1 HOW does the city sit solitary that was full of people! How is she become like a widow! She that was so great among the nations, and she that was a princess of the cities has become a tributary! |
1 |
|
2 She weeps bitterly in the night, and her tears run on her cheeks; among all her lovers she has none to comfort her; all her friends have dealt treacherously with her, they have become her enemies. |
2 Гірко плаче по но́чах вона, і сльо́зи гарячі на що́ках у неї. Нема потіши́теля в неї зо всіх, що кохали її, — її зрадили всі її дру́зі, вони ворогами їй стали! |
|
3 Judah is gone into captivity because of affliction and because of great servitude; she dwells among the Gentiles, she finds no rest; all her pursuers overtook her in the midst of her affliction. |
3 Юдея пішла на вигна́ння з біди та з роботи тяжко́ї, вона оселилася поміж пога́нами, спочи́нку собі не знайшла! Догнали її всі її переслі́дники серед тісно́т. |
|
4 The ways of Zion mourn because none come to the solemn feasts; all her gates are desolate; her priests sigh, her virgins are humbled? and she is in bitterness. |
4 Доро́ги сіонської до́ньки сумні́, бо немає на свято проча́н! Усі брами її попусті́ли, зідхає свяще́нство її, посумні́лі дівчата її, а вона — гірко їй! |
|
5 Her oppressors have become her rulers, and her adversaries have made an end of her; for the LORD has afflicted her for the multitude of her sins; her children are gone into captivity before the oppressor. |
5 Її грабівники́ взяли го́ру над нею, і добре веде́ться її ворогам, бо їй завдав смутку Госпо́дь за числе́нність у неї гріхів: Немовлята її до поло́ну пішли перед ворогом. |
|
6 And from the daughter of Zion all her splendor is departed; her princes have become like harts that find no pasture, and they are gone without strength before the pursuer. |
6 І відійшла від сіонської до́ньки вся вели́чність її. Її князі́ стали, немов о́лені ті, що паші собі́ не знахо́дять, — і йдуть у безси́ллі перед переслі́дником. |
|
7 Jerusalem remembers in the days of her affliction and of her chastisement all her pleasant things that she had in the days of old. When her people fell into the hand of the oppressor and she had none to help her, her oppressors saw her, and mocked at her destruction. |
7 У дні лиха свого та стражда́ння свого́ дочка єрусалимська спога́дує всі свої ска́рби, — що були від днів давніх, як наро́д її впав був у руку ворожу, і не було́, хто б їй поміч подав. Вороги спогляда́ли на неї, і сміялись з руїни її. |
|
8 Jerusalem has grievously sinned; therefore she has become an abomination; all who honored her, despise her, because they see her nakedness; yea, she sighs and turns backward. |
8 Дочка єрусалимська гріхом прогріши́лась, тому́ то нечистою стала, усі, що її шанували, пого́рджують нею, наготу́ бо її вони бачили! І зідхає вона, й відверта́ється взад. |
|
9 Her filthiness is in her skirts; she was not mindful of her end; therefore her glory is low; she has no comforter. O LORD, behold my affliction; for the enemy has magnified himself. |
9 Нечистість її на подо́лках у неї. Вона не згадала свого кінця, та й упала преди́вно, і ніко́го нема, хто б потішив її. „Побач, Господи, горе моє, бо звели́чився ворог!“ |
|
10 The oppressor has stretched out his hands upon all her pleasant things; for I have seen the Gentiles violate thy sanctuary, whom thou didst command that they should not enter into thy congregation. |
10 Гноби́тель простяг свою руку на всі її ска́рби, і бачить вона, що в святиню її увіходять пога́ни, про яких наказав Ти: „Не вві́йдуть вони в твої збо́ри!“ |
|
11 All her people sigh, they seek bread; they have given their precious things for food to relieve their soul; see, O LORD, and consider; for I am despised. |
11 Увесь наро́д її сто́гне, шукаючи хліба, свої ска́рби кошто́вні за їжу дають, аби́ тільки душу свою проживи́ти. „Зглянься, Господи, і подивися, яка стала пого́рджена я!“ |
|
12 Is it nothing to you, all you that pass by? Understand, and see if there is any pain like my pain, which the LORD has dealt to me; for the LORD has afflicted me in the day of his fierce anger. |
12 Не вам ка́жучи, гляньте й побачте, усі, хто дорогою йде: чи є такий біль, як мій біль, що завда́ний мені, що Госпо́дь засмути́в ним мене у день лютого гніву Свого́? |
|
13 From above he sent fire into my bones, and it has brought me low; he has spread a net for my feet, he has turned me back; he has delivered me to the sword and I am miserable all the day. |
13 Із височини́ Він послав в мої кості огонь, і над ними він запанува́в! Розтяг сітку на но́ги мої, повернув мене взад, учинив Він мене́ спустоші́лою, увесь день боля́щою. |
|
14 My sins have wrought vengeance upon me; his yokes are bound by his hands upon my neck; my strength has failed; the LORD has delivered me into the hands of those before whom I cannot stand. |
14 Ярмо́ моїх про́гріхів зв'я́зане міцно рукою Його, плету́ться вони та прихо́дять на шию мою! Він зробив, що спіткну́лася сила моя, Господь передав мене в руки такого, що й зве́стись не мо́жу. |
|
15 The LORD has brought into subjection all my mighty men in the midst of me; he has called an assembly against me to destroy my young men; the LORD has trodden as in a winepress the virgin daughter of Judah. |
15 Усіх моїх сильних Господь поскида́в серед мене, мов на свято зібра́ння, Він скликав на мене, щоб моїх юнакі́в поторо́щити, як у чави́лі, стоптав Господь ді́вчину, Юдину до́ньку. |
|
16 For these things I weep; my eyes run down with tears, because the comforter that should relieve my soul is far from me; my children are desolate, because the enemy has prevailed. |
16 За оцим плачу я, око моє, — моє око слізьми́ заплива́є! бо дале́ко від мене втіши́тель, що душу мою оживив би; мої діти поне́хтувані, бо поси́лився ворог! |
|
17 Zion stretches out her hands, and there is none to comfort her; the LORD has given commands against Jacob, and his oppressors are round about him; Jerusalem has become loathsome among them. |
17 Сіонська дочка́ простягла свої руки, — немає розра́дника їй: Госпо́дь наказав проти Якова довкола ньо́го його ворогам, донька єрусали́мська нечистою стала між ними. |
|
18 The LORD is righteous; and I have rebelled against him; hear, all you peoples, and behold my grief; my virgins and my young men are gone into captivity. |
18 „Справедливий Господь, а я слову Його неслухня́на була́. Послухайте но, всі наро́ди, і побачте мій біль: дівчата мої та мої юнаки́ у неволю пішли́! |
|
19 I called for my lovers, but they deceived me; my priests and my elders perished in the city; they searched for food to relieve their souls, but they found it not. |
19 Взивала до дру́зів своїх, та вони обману́ли мене! Свяще́нство моє й мої ста́рші вмирають у місті, шукаючи їжі собі, щоб душу свою поживи́ти. |
|
20 Behold, O LORD, I am in distress; my soul is troubled, my heart is in pain; for I have grievously rebelled; outside the sword devours, and those who are in the house death consumes. |
20 Зглянься, Господи, — тісно мені! Моє нутро бенте́житься, переверта́ється серце моє у мені, бо була́ зовсі́м неслухня́на. На вулиці меч осиро́чував, а в до́мі — смерть. |
|
21 They have heard that I sigh; there is none to comfort me; all my enemies have heard of my trouble; they are glad that thou hast done it; hasten thou the day that thou hast announced, the enemy shall become like me. |
21 Почули, що я ось стогну́, й немає мені потіши́теля, вчули про лихо моє всі мої вороги́, — та й зраді́ли, що Ти це зроби́в. Спровадив Ти день, що його запові́в, — бодай ста́лося їм, як мені! |
|
22 Let all their wickedness come before thee; harass them, as thou hast harassed me for all my transgressions; for my sighs are many, and my heart is faint. |
22 Бодай перед обличчя Твоє прийшло все їхнє лихо, — і вчини їм, як Ти учинив ось мені за гріхи мої всі, — бо числе́нні стогна́ння мої, моє ж серце боля́ще“. |