Евангелие по МатфеюГлава 22 |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
13 |
14 |
15 |
16 Они подослали к Нему учеников своих вместе со сторонниками Ирода. «Учитель, мы знаем, что Ты истину говоришь, — сказали они, — и воистину по-Божьи жить учишь, не думая при этом угодить людям, кто бы они ни были. |
17 Так скажи нам, как Ты считаешь: позволительно платить налог кесарю или нет?» |
18 |
19 |
20 Иисус спросил их: |
21 |
22 |
23 |
24 «Учитель! Моисей сказал: „ |
25 Было же у нас семь братьев. И первый, женившись, скончался бездетным и оставил жену своему брату. |
26 То же случилось и со вторым, и с третьим, и со всеми семью. |
27 А после всех умерла и та женщина. |
28 В день, когда мертвые воскреснут, женой кому из этих семи она будет, ведь все они были ее мужьями?» |
29 |
30 |
31 |
32 |
33 |
34 |
35 и один из них, [законник], испытывая Его, спросил: |
36 «Учитель! Какая заповедь в Законе самая главная?» |
37 |
38 |
39 |
40 |
41 |
42 |
43 |
44 |
45 |
46 И ни один из них не мог Ему на это ответить. С того дня никто уже больше не решался задавать Ему вопросы. |
Вiд МатвiяРозділ 22 |
1 |
2 „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́. |
3 І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти. |
4 Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“ |
5 Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг. |
6 А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх. |
7 І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. |
8 Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані. |
9 Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“. |
10 І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась. |
11 Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного, |
12 та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“ Той же мовчав. |
13 Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“. |
14 Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“. |
15 |
16 І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти. |
17 Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“ |
18 А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте? |
19 Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому. |
20 А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ |
21 Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“. |
22 А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли. |
23 |
24 та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“. |
25 Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму. |
26 Так само і другий, і третій, — аж до сьомого. |
27 А по всіх вмерла й жінка. |
28 Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“. |
29 Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили. |
30 Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі. |
31 А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже: |
32 „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“. |
33 А наро́д, чувши це, дивувався науці Його. |
34 |
35 І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи: |
36 „Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“ |
37 Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“. |
38 Це найбільша й найперша заповідь. |
39 А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“. |
40 На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“. |
41 |
42 і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“. |
43 Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: |
44 „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“. |
45 Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“ |
46 І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його. |
Евангелие по МатфеюГлава 22 |
Вiд МатвiяРозділ 22 |
1 |
1 |
2 |
2 „Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́. |
3 |
3 І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти. |
4 |
4 Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“ |
5 |
5 Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг. |
6 |
6 А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх. |
7 |
7 І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. |
8 |
8 Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані. |
9 |
9 Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“. |
10 |
10 І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась. |
11 |
11 Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного, |
12 |
12 та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“ Той же мовчав. |
13 |
13 Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“. |
14 |
14 Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“. |
15 |
15 |
16 Они подослали к Нему учеников своих вместе со сторонниками Ирода. «Учитель, мы знаем, что Ты истину говоришь, — сказали они, — и воистину по-Божьи жить учишь, не думая при этом угодить людям, кто бы они ни были. |
16 І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти. |
17 Так скажи нам, как Ты считаешь: позволительно платить налог кесарю или нет?» |
17 Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“ |
18 |
18 А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте? |
19 |
19 Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому. |
20 Иисус спросил их: |
20 А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ |
21 |
21 Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“. |
22 |
22 А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли. |
23 |
23 |
24 «Учитель! Моисей сказал: „ |
24 та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“. |
25 Было же у нас семь братьев. И первый, женившись, скончался бездетным и оставил жену своему брату. |
25 Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму. |
26 То же случилось и со вторым, и с третьим, и со всеми семью. |
26 Так само і другий, і третій, — аж до сьомого. |
27 А после всех умерла и та женщина. |
27 А по всіх вмерла й жінка. |
28 В день, когда мертвые воскреснут, женой кому из этих семи она будет, ведь все они были ее мужьями?» |
28 Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“. |
29 |
29 Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили. |
30 |
30 Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі. |
31 |
31 А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже: |
32 |
32 „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“. |
33 |
33 А наро́д, чувши це, дивувався науці Його. |
34 |
34 |
35 и один из них, [законник], испытывая Его, спросил: |
35 І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи: |
36 «Учитель! Какая заповедь в Законе самая главная?» |
36 „Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“ |
37 |
37 Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“. |
38 |
38 Це найбільша й найперша заповідь. |
39 |
39 А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“. |
40 |
40 На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“. |
41 |
41 |
42 |
42 і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“ Вони Йому кажуть: „Давидів“. |
43 |
43 Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже: |
44 |
44 „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“. |
45 |
45 Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“ |
46 И ни один из них не мог Ему на это ответить. С того дня никто уже больше не решался задавать Ему вопросы. |
46 І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його. |