Вторая книга царствГлава 14 |
1 |
2 Йоав послал в Текоа за одной мудрой женщиной и сказал ей: «Прошу тебя, притворись, что скорбишь о смерти близкого: оденься в платье скорби и не умащайся благовониями — пусть у тебя будет вид женщины, которая давно уже оплакивает покойника. |
3 Войди к царю и скажи ему то-то и то-то», — и Йоав научил ее, что следовало сказать. |
4 |
5 «Что случилось?» — спросил ее царь. «Я вдова, — ответила она, — умер мой муж! |
6 И было у меня, твоей служанки, двое сыновей. Но не ладили они, схватились однажды посреди поля, где некому было разнять их, и один ударил другого и убил его. |
7 А теперь весь род восстал на твою служанку и требует: „Выдай нам братоубийцу, и мы предадим его смерти за то, что он погубил брата! Пусть даже он единственный наследник, но мы его убьем“. И так погасят они последнюю искорку мою, не оставив мужу моему ни имени, ни потомства на земле». |
8 |
9 Но женщина из Текоа ответила царю: «Владыка мой царь, пусть на меня ляжет эта вина и на дом отца моего, а царь и его престол да будут неповинны». |
10 Царь добавил: «Если кто-либо скажет слово против тебя, приведи его ко мне, и впредь он тебя не тронет». |
11 Она ответила: «Пусть помнит царь мой о ГОСПОДЕ, Боге твоем, чтобы мстители за кровь не множили насилия, чтобы не погубили сына моего». Царь сказал: «Жив ГОСПОДЬ, и волос не упадет с головы сына твоего!» |
12 |
13 И женщина сказала: «Зачем ты замыслил такое против народа Божьего? Таким решением царь обвиняет сам себя, ведь он не возвращает изгнанника. |
14 Ведь смертны мы — как пролитая наземь вода, которую не собрать снова. Но Бог не губит жизнь, Его замысел — не отвергнуть даже изгнанника. |
15 Вот и пришла я сказать об этом владыке моему царю, потому что боюсь народа. И решила твоя служанка: поговорю я с царем, может быть, поступит он по слову своей служанки? |
16 Выслушает царь и избавит свою служанку от руки тех, кто стремится истребить меня вместе с сыном моим из Божьего удела. |
17 И теперь служанка твоя говорит: да будет мне в утешение слово владыки моего царя, ведь что ангел Божий, то и владыка мой царь: выслушает и о добре, и о зле. И да будет с тобой ГОСПОДЬ, Бог твой!» |
18 |
19 «Уж не Йоав ли приложил ко всему этому руку?» — спросил он. Женщина отвечала ему: «Клянусь твоей жизнью, владыка мой царь, ни вправо, ни влево никто не уклонится от сказанного владыкой моим царем. Правда это, что слуга твой Йоав приказал мне, он научил твою служанку таким речам. |
20 Слуга твой Йоав это сделал, чтобы как-то исправить дело, но владыка мой мудр, словно ангел Божий, и разумеет всё, что творится на земле». |
21 |
22 Йоав поклонился, пав ниц, и поблагодарил царя, затем сказал: «Теперь знает твой слуга, что ты благоволишь к нему, владыка мой царь, раз исполнил ты просьбу слуги своего». |
23 Йоав отправился в Гешур и привел Авессалома в Иерусалим. |
24 Царь велел: «Пусть он возвращается в свой дом, но видеться с ним не желаю». Авессалом вернулся в свой дом, но с царем он теперь не виделся. |
25 |
26 Когда он стриг волосы — а он стриг их время от времени, потому что было тяжело носить их, — то взвешивал состриженное, и бывало в них двести шекелей веса по царской мере. |
27 У Авессалома родилось трое сыновей и одна дочь, которую звали Фамарь, она была очень хороша собой. |
28 |
29 Однажды он послал за Йоавом, чтобы отправить его к царю, но тот не захотел прийти. Он еще раз послал за ним, но тот снова отказался. |
30 Тогда он велел своим слугам: «Вы видите, что участок Йоава подле моего, и там у него посеян ячмень. Идите и подожгите его!» И слуги Авессалома подожгли этот участок, и он сгорел. |
31 Тогда Йоав пошел домой к Авессалому и спросил его: «Зачем твои слуги сожгли мой участок?» |
32 Авессалом ответил Йоаву: «Ведь я посылал за тобой и просил прийти, чтобы отправить тебя к царю. Я хотел спросить: для чего я пришел из Гешура? Лучше бы мне там и оставаться! А теперь я хочу увидеться с царем, и если я в чем виновен, пусть казнит меня». |
33 Йоав пошел к царю и пересказал ему это. Тот выслушал его и велел позвать Авессалома, он явился и поклонился царю до земли, и царь расцеловал Авессалома. |
2-а СамуїловаРозділ 14 |
1 |
2 І послав Йоав до Теко́ї, і взяв звідти мудру жінку, та й сказав до неї: „Удавай жало́бу, і вберись у жало́бні шати, і не намащуйся оливою, і будеш, як та жінка, що багато днів у жало́бі за померлим. |
3 І при́йдеш ти до царя, та й скажеш до нього таке то слово“. І Йоав поклав ці слова в її уста. |
4 І говорила та текоїтянка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: „Поможи, ца́рю!“ |
5 І сказав до неї цар: „Що́ тобі?“ А та відказала: „Та я жінка вдова, а чоловік мій помер. |
6 А в невільниці твоєї двоє синів. І посвари́лися вони оби́два в полі, а рятівника́ між ними не було, — і вдарив один одно́го, та й убив його. |
7 А ось увесь рід устав на невільницю твою та й кажуть: Видай убійника свого брата, і ми вб'ємо його за душу його брата, якого він убив, і вигубимо також спадкоє́мця. І пога́сять вони останню і́скру мою, яка позоста́лася, щоб не лишити моє́му чоловікові ані йме́ння, ані наща́дків на поверхні землі“. |
8 І сказав цар до тієї жінки: „Іди до свого дому, а я накажу́ про тебе“. |
9 І сказала та текоїтянка до царя: „На мене, пане мій ца́рю, той гріх, та на дім мого батька, а цар та трон його невинні“. |
10 І сказав цар: „Того, хто буде говорити на тебе, приведе́ш його до мене, і він більш уже не за́йме тебе“. |
11 Та вона відказала: „Нехай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не помно́жити на згубу ме́сника за кров та щоб вони не погубили мого сина“. А він відказав: „Як живий Господь, — не впаде́ на землю й волоси́на сина твого́!“ |
12 І сказала та жінка: „Нехай но невільниця твоя скаже слово до свого пана царя!“ А він відказав: „Говори!“ |
13 І сказала та жінка: „А чому ти так думаєш проти Божого народу? Бо цар, коли сказав таке слово, сам себе обвинува́тив, бо цар не верта́є свого вигна́нця. |
14 Бо ми конче помремо, і ми як та вода, вилита на землю, що її не зібрати. Та Бог не знищить душі, і Він заду́мав не відвернути від Се́бе віді́гнаного. |
15 І оце тепер прийшла я сказати панові моєму цареві оцю справу, бо той наро́д настра́шив мене. І сказала твоя невільниця: Нехай скажу́ я цареві, — може виконає цар слово своєї невільниці. |
16 Бо цар вислухає, щоб урятува́ти свою невільницю з руки того чоловіка, що хоче ви́губити мене та мого сина ра́зом із Божого спа́дку. |
17 І сказала твоя невільниця: Нехай станеться слово мого пана царя на втіху мені, бо мій пан цар як Ангол Божий, і розуміє добре та зле. А Господь, Бог твій, буде з тобою!“ |
18 А цар відповів та й сказав до тієї жінки: „Не заховай передо мною нічого, про що́ я спитаю тебе“. І сказала та жінка: „Нехай же говорить пан мій цар!“ |
19 І цар сказав: „Чи не Йоавова рука з тобою в усьому цьому?“ І відповіла та жінка та й сказала: „Як жива душа моя, пане мій царю, — не можна відхилитися ані право́руч, ані ліво́руч від усього, що́ говорив мій пан цар, бо твій раб Йоа́в — він наказав мені це, і він уклав в уста твоєї невільниці всі ці слова́. |
20 Щоб змінити вигляд тієї справи, раб твій Йоав зробив оцю річ. А пан мій мудрий, як мудрий Божий Ангол, щоб знати про все, що на землі“. |
21 І сказав цар до Йоава: „Ось зробив ти цю річ, тож піди, поверни́ того юнака́, Авесало́ма!“ |
22 І впав Йоав на обличчя своє на землю, і поклонився, та й поблагослови́в царя. І сказав Йоав: „Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в оча́х твоїх, пане мій ца́рю, бо цар виконав проха́ння свого́ раба“. |
23 І встав Йоав і пішов до Ґешуру, і привів Авесало́ма до Єрусалиму. |
24 А цар сказав: „Нехай він ве́рнеться до свого дому, але́ обличчя мого не побачить“. І вернувся Авесалом до дому свого, та царсько́го обличчя не бачив. |
25 А такого вродли́вого мужа, як Авесалом, не було в усьому Ізраїлі, щоб був так дуже хва́лений, — від стопи ноги його й аж до ве́рху голови́ його не було в ньо́му ва́ди. |
26 А коли він голив свою голову, — а голив він щороку, бо тяжке́ було волосся на ньому, тому голив його — то ва́жив воло́сся голови своєї на двісті шеклів царсько́ї ваги. |
27 І народи́лися Авесаломові троє синів та одна дочка́, а ім'я́ їй Тама́ра. Вона була жінка вродли́ва з ви́гляду. |
28 |
29 І послав Авесало́м до Йоа́ва, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього. І послав він іще другий раз, та той не хотів прийти. |
30 І сказав він до своїх слуг: „Погляньте на Йоавову діля́нку поля, що поруч мого, а в нього там ячмінь, — ідіть і підпаліть його огнем“. І Авесаломові слу́ги підпалили ту діля́нку поля огнем. |
31 Тоді Йоав устав і прийшов до Авесалома до дому, та й сказав йому: „Нащо слу́ги твої підпалили огнем ту мою діля́нку поля?“ |
32 І сказав Авесалом до Йоава: „Я ж посилав до тебе, говорячи: Прийди сюди, і нехай я пошлю́ тебе до царя сказати: Чого я прийшо́в із Ґешу́ру? Добре було б мені ще лишатися там. А тепер нехай я побачу царське́ обличчя, а якщо є на мені гріх, то нехай уб'є мене“. |
33 І прийшов Йоав до царя, і розповів йому те. І покликав він Авесало́ма, а той прийшов до царя та й поклонився йому обличчям своїм до землі. А цар поцілував Авесалома... |
Вторая книга царствГлава 14 |
2-а СамуїловаРозділ 14 |
1 |
1 |
2 Йоав послал в Текоа за одной мудрой женщиной и сказал ей: «Прошу тебя, притворись, что скорбишь о смерти близкого: оденься в платье скорби и не умащайся благовониями — пусть у тебя будет вид женщины, которая давно уже оплакивает покойника. |
2 І послав Йоав до Теко́ї, і взяв звідти мудру жінку, та й сказав до неї: „Удавай жало́бу, і вберись у жало́бні шати, і не намащуйся оливою, і будеш, як та жінка, що багато днів у жало́бі за померлим. |
3 Войди к царю и скажи ему то-то и то-то», — и Йоав научил ее, что следовало сказать. |
3 І при́йдеш ти до царя, та й скажеш до нього таке то слово“. І Йоав поклав ці слова в її уста. |
4 |
4 І говорила та текоїтянка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: „Поможи, ца́рю!“ |
5 «Что случилось?» — спросил ее царь. «Я вдова, — ответила она, — умер мой муж! |
5 І сказав до неї цар: „Що́ тобі?“ А та відказала: „Та я жінка вдова, а чоловік мій помер. |
6 И было у меня, твоей служанки, двое сыновей. Но не ладили они, схватились однажды посреди поля, где некому было разнять их, и один ударил другого и убил его. |
6 А в невільниці твоєї двоє синів. І посвари́лися вони оби́два в полі, а рятівника́ між ними не було, — і вдарив один одно́го, та й убив його. |
7 А теперь весь род восстал на твою служанку и требует: „Выдай нам братоубийцу, и мы предадим его смерти за то, что он погубил брата! Пусть даже он единственный наследник, но мы его убьем“. И так погасят они последнюю искорку мою, не оставив мужу моему ни имени, ни потомства на земле». |
7 А ось увесь рід устав на невільницю твою та й кажуть: Видай убійника свого брата, і ми вб'ємо його за душу його брата, якого він убив, і вигубимо також спадкоє́мця. І пога́сять вони останню і́скру мою, яка позоста́лася, щоб не лишити моє́му чоловікові ані йме́ння, ані наща́дків на поверхні землі“. |
8 |
8 І сказав цар до тієї жінки: „Іди до свого дому, а я накажу́ про тебе“. |
9 Но женщина из Текоа ответила царю: «Владыка мой царь, пусть на меня ляжет эта вина и на дом отца моего, а царь и его престол да будут неповинны». |
9 І сказала та текоїтянка до царя: „На мене, пане мій ца́рю, той гріх, та на дім мого батька, а цар та трон його невинні“. |
10 Царь добавил: «Если кто-либо скажет слово против тебя, приведи его ко мне, и впредь он тебя не тронет». |
10 І сказав цар: „Того, хто буде говорити на тебе, приведе́ш його до мене, і він більш уже не за́йме тебе“. |
11 Она ответила: «Пусть помнит царь мой о ГОСПОДЕ, Боге твоем, чтобы мстители за кровь не множили насилия, чтобы не погубили сына моего». Царь сказал: «Жив ГОСПОДЬ, и волос не упадет с головы сына твоего!» |
11 Та вона відказала: „Нехай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не помно́жити на згубу ме́сника за кров та щоб вони не погубили мого сина“. А він відказав: „Як живий Господь, — не впаде́ на землю й волоси́на сина твого́!“ |
12 |
12 І сказала та жінка: „Нехай но невільниця твоя скаже слово до свого пана царя!“ А він відказав: „Говори!“ |
13 И женщина сказала: «Зачем ты замыслил такое против народа Божьего? Таким решением царь обвиняет сам себя, ведь он не возвращает изгнанника. |
13 І сказала та жінка: „А чому ти так думаєш проти Божого народу? Бо цар, коли сказав таке слово, сам себе обвинува́тив, бо цар не верта́є свого вигна́нця. |
14 Ведь смертны мы — как пролитая наземь вода, которую не собрать снова. Но Бог не губит жизнь, Его замысел — не отвергнуть даже изгнанника. |
14 Бо ми конче помремо, і ми як та вода, вилита на землю, що її не зібрати. Та Бог не знищить душі, і Він заду́мав не відвернути від Се́бе віді́гнаного. |
15 Вот и пришла я сказать об этом владыке моему царю, потому что боюсь народа. И решила твоя служанка: поговорю я с царем, может быть, поступит он по слову своей служанки? |
15 І оце тепер прийшла я сказати панові моєму цареві оцю справу, бо той наро́д настра́шив мене. І сказала твоя невільниця: Нехай скажу́ я цареві, — може виконає цар слово своєї невільниці. |
16 Выслушает царь и избавит свою служанку от руки тех, кто стремится истребить меня вместе с сыном моим из Божьего удела. |
16 Бо цар вислухає, щоб урятува́ти свою невільницю з руки того чоловіка, що хоче ви́губити мене та мого сина ра́зом із Божого спа́дку. |
17 И теперь служанка твоя говорит: да будет мне в утешение слово владыки моего царя, ведь что ангел Божий, то и владыка мой царь: выслушает и о добре, и о зле. И да будет с тобой ГОСПОДЬ, Бог твой!» |
17 І сказала твоя невільниця: Нехай станеться слово мого пана царя на втіху мені, бо мій пан цар як Ангол Божий, і розуміє добре та зле. А Господь, Бог твій, буде з тобою!“ |
18 |
18 А цар відповів та й сказав до тієї жінки: „Не заховай передо мною нічого, про що́ я спитаю тебе“. І сказала та жінка: „Нехай же говорить пан мій цар!“ |
19 «Уж не Йоав ли приложил ко всему этому руку?» — спросил он. Женщина отвечала ему: «Клянусь твоей жизнью, владыка мой царь, ни вправо, ни влево никто не уклонится от сказанного владыкой моим царем. Правда это, что слуга твой Йоав приказал мне, он научил твою служанку таким речам. |
19 І цар сказав: „Чи не Йоавова рука з тобою в усьому цьому?“ І відповіла та жінка та й сказала: „Як жива душа моя, пане мій царю, — не можна відхилитися ані право́руч, ані ліво́руч від усього, що́ говорив мій пан цар, бо твій раб Йоа́в — він наказав мені це, і він уклав в уста твоєї невільниці всі ці слова́. |
20 Слуга твой Йоав это сделал, чтобы как-то исправить дело, но владыка мой мудр, словно ангел Божий, и разумеет всё, что творится на земле». |
20 Щоб змінити вигляд тієї справи, раб твій Йоав зробив оцю річ. А пан мій мудрий, як мудрий Божий Ангол, щоб знати про все, що на землі“. |
21 |
21 І сказав цар до Йоава: „Ось зробив ти цю річ, тож піди, поверни́ того юнака́, Авесало́ма!“ |
22 Йоав поклонился, пав ниц, и поблагодарил царя, затем сказал: «Теперь знает твой слуга, что ты благоволишь к нему, владыка мой царь, раз исполнил ты просьбу слуги своего». |
22 І впав Йоав на обличчя своє на землю, і поклонився, та й поблагослови́в царя. І сказав Йоав: „Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в оча́х твоїх, пане мій ца́рю, бо цар виконав проха́ння свого́ раба“. |
23 Йоав отправился в Гешур и привел Авессалома в Иерусалим. |
23 І встав Йоав і пішов до Ґешуру, і привів Авесало́ма до Єрусалиму. |
24 Царь велел: «Пусть он возвращается в свой дом, но видеться с ним не желаю». Авессалом вернулся в свой дом, но с царем он теперь не виделся. |
24 А цар сказав: „Нехай він ве́рнеться до свого дому, але́ обличчя мого не побачить“. І вернувся Авесалом до дому свого, та царсько́го обличчя не бачив. |
25 |
25 А такого вродли́вого мужа, як Авесалом, не було в усьому Ізраїлі, щоб був так дуже хва́лений, — від стопи ноги його й аж до ве́рху голови́ його не було в ньо́му ва́ди. |
26 Когда он стриг волосы — а он стриг их время от времени, потому что было тяжело носить их, — то взвешивал состриженное, и бывало в них двести шекелей веса по царской мере. |
26 А коли він голив свою голову, — а голив він щороку, бо тяжке́ було волосся на ньому, тому голив його — то ва́жив воло́сся голови своєї на двісті шеклів царсько́ї ваги. |
27 У Авессалома родилось трое сыновей и одна дочь, которую звали Фамарь, она была очень хороша собой. |
27 І народи́лися Авесаломові троє синів та одна дочка́, а ім'я́ їй Тама́ра. Вона була жінка вродли́ва з ви́гляду. |
28 |
28 |
29 Однажды он послал за Йоавом, чтобы отправить его к царю, но тот не захотел прийти. Он еще раз послал за ним, но тот снова отказался. |
29 І послав Авесало́м до Йоа́ва, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього. І послав він іще другий раз, та той не хотів прийти. |
30 Тогда он велел своим слугам: «Вы видите, что участок Йоава подле моего, и там у него посеян ячмень. Идите и подожгите его!» И слуги Авессалома подожгли этот участок, и он сгорел. |
30 І сказав він до своїх слуг: „Погляньте на Йоавову діля́нку поля, що поруч мого, а в нього там ячмінь, — ідіть і підпаліть його огнем“. І Авесаломові слу́ги підпалили ту діля́нку поля огнем. |
31 Тогда Йоав пошел домой к Авессалому и спросил его: «Зачем твои слуги сожгли мой участок?» |
31 Тоді Йоав устав і прийшов до Авесалома до дому, та й сказав йому: „Нащо слу́ги твої підпалили огнем ту мою діля́нку поля?“ |
32 Авессалом ответил Йоаву: «Ведь я посылал за тобой и просил прийти, чтобы отправить тебя к царю. Я хотел спросить: для чего я пришел из Гешура? Лучше бы мне там и оставаться! А теперь я хочу увидеться с царем, и если я в чем виновен, пусть казнит меня». |
32 І сказав Авесалом до Йоава: „Я ж посилав до тебе, говорячи: Прийди сюди, і нехай я пошлю́ тебе до царя сказати: Чого я прийшо́в із Ґешу́ру? Добре було б мені ще лишатися там. А тепер нехай я побачу царське́ обличчя, а якщо є на мені гріх, то нехай уб'є мене“. |
33 Йоав пошел к царю и пересказал ему это. Тот выслушал его и велел позвать Авессалома, он явился и поклонился царю до земли, и царь расцеловал Авессалома. |
33 І прийшов Йоав до царя, і розповів йому те. І покликав він Авесало́ма, а той прийшов до царя та й поклонився йому обличчям своїм до землі. А цар поцілував Авесалома... |