2-я книга ЦарствГлава 14 |
1 |
2 И послал Иоав в Фекой, и взял оттуда одну умную женщину, и сказал ей: притворись плачущею, и оденься в плачевные одежды, и не помазывайся елеем, и будь как женщина, уже многие дни плачущая об умершем. |
3 И пойди к царю, и скажи ему таким образом; и вложил Иоав слова в уста ее. |
4 |
5 И сказал ей царь: что ты? Она сказала: я вдова; муж мой умер. |
6 У рабы твоей было два сына, и поссорились оба они на поле, и не кому было разнять их; и поразил один другого, и умертвил его. |
7 И вот, все родство наступает на рабу твою, и говорят: дай убийцу брата своего; и мы умертвим его за душу брата его, которого он убил, истребим и наследника; и таким образом они хотят угасить оставшуюся искру мою, чтобы не оставить имени мужа моего и остатков на лице земли. |
8 |
9 И сказала Фекойская женщина царю: на мне, господин царь, да будет вина и на доме отца моего; а царь и престол его неповинен! |
10 |
11 И сказала она: вспомни, царь, Господа Бога твоего, чтобы мстящие за кровь не умножили душегубства, и чтоб не истребили сына моего. И сказал он: жив Господь! не падет ни один волос сына твоего на землю. |
12 |
13 И сказала женщина: для чего же ты подобное сему умышляешь против народа Божия? Царь, говоря слово сие, сам делается виновен, потому что царь не возвращает отверженного сына. |
14 Мы умрем и будем как вода, пролитая на землю, которой нельзя собрать. Но Бог не хочет погубить души, а помышляет, как бы не отвергнуть от себя отверженного. |
15 А что я пришла сказать слово сие царю, господину моему, это потому, что народ навел на меня страх, и сказала раба твоя сама в себе: поговорю я царю; может быть, царь исполнит слово рабы своей. |
16 Верно, царь послушает и избавит рабу свою от руки людей, которые хотят истребить меня и сына моего из наследия Божия. |
17 И сказала раба твоя: да будет слово господина моего царя во утешение мне; поелику каков ангел Божий, таков господин мой царь - тем, что слушает доброе и худое. За сие Господь, Бог твой, да будет с тобою. |
18 |
19 И сказал царь: нет ли руки Иоава с тобою во всем этом? и отвечала женщина, и сказала: да живет душа твоя, господин мой царь, нельзя уклониться ни направо, ни налево от того, что говорит господин мой царь. Точно, раб твой Иоав дал мне наставление, он вложил в уста рабы твоей все слова сии. |
20 Чтобы такой вид дать делу сему, Иоав, раб твой, это сделал. Но господин мой царь премудр, как премудр ангел Божий, зная все, что на земле. |
21 |
22 Иоав пал лицем своим на землю, и благословил царя. И сказал Иоав: ныне узнал раб твой, что я обрел благоволение пред очами твоими, господин мой царь: поелику исполнил царь слово раба своего. |
23 |
24 И сказал царь: пусть он возвратится в дом свой, а лица моего не видит. И возвратился Авессалом в дом свой, лица же царева не видел. |
25 |
26 И когда он стриг голову свою (стриг же он в разные времена, - когда ему тяжело было, тогда он и стриг ее): то волоса головы его весели двести сиклей, на вес царский. |
27 У Авессалома родились три сына и одна дочь, имя ее Фамарь; она была женщина весьма красивая видом. |
28 |
29 И послал Авессалом за Иоавом, чтобы послать его к царю; но он не хотел придти к нему. Он посылал еще в другой раз, но и тогда не хотел придти. |
30 Тогда сказал он рабам своим: видите участок поля Иоавова подле моего; на нем ячмень: пойдите, и выжгите его огнем. И выжгли рабы Авессаломовы тот участок поля огнем. |
31 |
32 И сказал Авессалом Иоаву: вот я посылал к тебе и говорил: приди сюда, я пошлю тебя к царю сказать: зачем я пришел из Гессура? Лучше бы мне быть там. Итак позволь мне видеть лице царя; если есть во мне вина, то умертви меня. |
33 |
2-а СамуїловаРозділ 14 |
1 |
2 І послав Йоав до Теко́ї, і взяв звідти мудру жінку, та й сказав до неї: „Удавай жало́бу, і вберись у жало́бні шати, і не намащуйся оливою, і будеш, як та жінка, що багато днів у жало́бі за померлим. |
3 І при́йдеш ти до царя, та й скажеш до нього таке то слово“. І Йоав поклав ці слова в її уста. |
4 І говорила та текоїтянка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: „Поможи, ца́рю!“ |
5 І сказав до неї цар: „Що́ тобі?“ А та відказала: „Та я жінка вдова, а чоловік мій помер. |
6 А в невільниці твоєї двоє синів. І посвари́лися вони оби́два в полі, а рятівника́ між ними не було, — і вдарив один одно́го, та й убив його. |
7 А ось увесь рід устав на невільницю твою та й кажуть: Видай убійника свого брата, і ми вб'ємо його за душу його брата, якого він убив, і вигубимо також спадкоє́мця. І пога́сять вони останню і́скру мою, яка позоста́лася, щоб не лишити моє́му чоловікові ані йме́ння, ані наща́дків на поверхні землі“. |
8 І сказав цар до тієї жінки: „Іди до свого дому, а я накажу́ про тебе“. |
9 І сказала та текоїтянка до царя: „На мене, пане мій ца́рю, той гріх, та на дім мого батька, а цар та трон його невинні“. |
10 І сказав цар: „Того, хто буде говорити на тебе, приведе́ш його до мене, і він більш уже не за́йме тебе“. |
11 Та вона відказала: „Нехай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не помно́жити на згубу ме́сника за кров та щоб вони не погубили мого сина“. А він відказав: „Як живий Господь, — не впаде́ на землю й волоси́на сина твого́!“ |
12 І сказала та жінка: „Нехай но невільниця твоя скаже слово до свого пана царя!“ А він відказав: „Говори!“ |
13 І сказала та жінка: „А чому ти так думаєш проти Божого народу? Бо цар, коли сказав таке слово, сам себе обвинува́тив, бо цар не верта́є свого вигна́нця. |
14 Бо ми конче помремо, і ми як та вода, вилита на землю, що її не зібрати. Та Бог не знищить душі, і Він заду́мав не відвернути від Се́бе віді́гнаного. |
15 І оце тепер прийшла я сказати панові моєму цареві оцю справу, бо той наро́д настра́шив мене. І сказала твоя невільниця: Нехай скажу́ я цареві, — може виконає цар слово своєї невільниці. |
16 Бо цар вислухає, щоб урятува́ти свою невільницю з руки того чоловіка, що хоче ви́губити мене та мого сина ра́зом із Божого спа́дку. |
17 І сказала твоя невільниця: Нехай станеться слово мого пана царя на втіху мені, бо мій пан цар як Ангол Божий, і розуміє добре та зле. А Господь, Бог твій, буде з тобою!“ |
18 А цар відповів та й сказав до тієї жінки: „Не заховай передо мною нічого, про що́ я спитаю тебе“. І сказала та жінка: „Нехай же говорить пан мій цар!“ |
19 І цар сказав: „Чи не Йоавова рука з тобою в усьому цьому?“ І відповіла та жінка та й сказала: „Як жива душа моя, пане мій царю, — не можна відхилитися ані право́руч, ані ліво́руч від усього, що́ говорив мій пан цар, бо твій раб Йоа́в — він наказав мені це, і він уклав в уста твоєї невільниці всі ці слова́. |
20 Щоб змінити вигляд тієї справи, раб твій Йоав зробив оцю річ. А пан мій мудрий, як мудрий Божий Ангол, щоб знати про все, що на землі“. |
21 І сказав цар до Йоава: „Ось зробив ти цю річ, тож піди, поверни́ того юнака́, Авесало́ма!“ |
22 І впав Йоав на обличчя своє на землю, і поклонився, та й поблагослови́в царя. І сказав Йоав: „Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в оча́х твоїх, пане мій ца́рю, бо цар виконав проха́ння свого́ раба“. |
23 І встав Йоав і пішов до Ґешуру, і привів Авесало́ма до Єрусалиму. |
24 А цар сказав: „Нехай він ве́рнеться до свого дому, але́ обличчя мого не побачить“. І вернувся Авесалом до дому свого, та царсько́го обличчя не бачив. |
25 А такого вродли́вого мужа, як Авесалом, не було в усьому Ізраїлі, щоб був так дуже хва́лений, — від стопи ноги його й аж до ве́рху голови́ його не було в ньо́му ва́ди. |
26 А коли він голив свою голову, — а голив він щороку, бо тяжке́ було волосся на ньому, тому голив його — то ва́жив воло́сся голови своєї на двісті шеклів царсько́ї ваги. |
27 І народи́лися Авесаломові троє синів та одна дочка́, а ім'я́ їй Тама́ра. Вона була жінка вродли́ва з ви́гляду. |
28 |
29 І послав Авесало́м до Йоа́ва, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього. І послав він іще другий раз, та той не хотів прийти. |
30 І сказав він до своїх слуг: „Погляньте на Йоавову діля́нку поля, що поруч мого, а в нього там ячмінь, — ідіть і підпаліть його огнем“. І Авесаломові слу́ги підпалили ту діля́нку поля огнем. |
31 Тоді Йоав устав і прийшов до Авесалома до дому, та й сказав йому: „Нащо слу́ги твої підпалили огнем ту мою діля́нку поля?“ |
32 І сказав Авесалом до Йоава: „Я ж посилав до тебе, говорячи: Прийди сюди, і нехай я пошлю́ тебе до царя сказати: Чого я прийшо́в із Ґешу́ру? Добре було б мені ще лишатися там. А тепер нехай я побачу царське́ обличчя, а якщо є на мені гріх, то нехай уб'є мене“. |
33 І прийшов Йоав до царя, і розповів йому те. І покликав він Авесало́ма, а той прийшов до царя та й поклонився йому обличчям своїм до землі. А цар поцілував Авесалома... |
2-я книга ЦарствГлава 14 |
2-а СамуїловаРозділ 14 |
1 |
1 |
2 И послал Иоав в Фекой, и взял оттуда одну умную женщину, и сказал ей: притворись плачущею, и оденься в плачевные одежды, и не помазывайся елеем, и будь как женщина, уже многие дни плачущая об умершем. |
2 І послав Йоав до Теко́ї, і взяв звідти мудру жінку, та й сказав до неї: „Удавай жало́бу, і вберись у жало́бні шати, і не намащуйся оливою, і будеш, як та жінка, що багато днів у жало́бі за померлим. |
3 И пойди к царю, и скажи ему таким образом; и вложил Иоав слова в уста ее. |
3 І при́йдеш ти до царя, та й скажеш до нього таке то слово“. І Йоав поклав ці слова в її уста. |
4 |
4 І говорила та текоїтянка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: „Поможи, ца́рю!“ |
5 И сказал ей царь: что ты? Она сказала: я вдова; муж мой умер. |
5 І сказав до неї цар: „Що́ тобі?“ А та відказала: „Та я жінка вдова, а чоловік мій помер. |
6 У рабы твоей было два сына, и поссорились оба они на поле, и не кому было разнять их; и поразил один другого, и умертвил его. |
6 А в невільниці твоєї двоє синів. І посвари́лися вони оби́два в полі, а рятівника́ між ними не було, — і вдарив один одно́го, та й убив його. |
7 И вот, все родство наступает на рабу твою, и говорят: дай убийцу брата своего; и мы умертвим его за душу брата его, которого он убил, истребим и наследника; и таким образом они хотят угасить оставшуюся искру мою, чтобы не оставить имени мужа моего и остатков на лице земли. |
7 А ось увесь рід устав на невільницю твою та й кажуть: Видай убійника свого брата, і ми вб'ємо його за душу його брата, якого він убив, і вигубимо також спадкоє́мця. І пога́сять вони останню і́скру мою, яка позоста́лася, щоб не лишити моє́му чоловікові ані йме́ння, ані наща́дків на поверхні землі“. |
8 |
8 І сказав цар до тієї жінки: „Іди до свого дому, а я накажу́ про тебе“. |
9 И сказала Фекойская женщина царю: на мне, господин царь, да будет вина и на доме отца моего; а царь и престол его неповинен! |
9 І сказала та текоїтянка до царя: „На мене, пане мій ца́рю, той гріх, та на дім мого батька, а цар та трон його невинні“. |
10 |
10 І сказав цар: „Того, хто буде говорити на тебе, приведе́ш його до мене, і він більш уже не за́йме тебе“. |
11 И сказала она: вспомни, царь, Господа Бога твоего, чтобы мстящие за кровь не умножили душегубства, и чтоб не истребили сына моего. И сказал он: жив Господь! не падет ни один волос сына твоего на землю. |
11 Та вона відказала: „Нехай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не помно́жити на згубу ме́сника за кров та щоб вони не погубили мого сина“. А він відказав: „Як живий Господь, — не впаде́ на землю й волоси́на сина твого́!“ |
12 |
12 І сказала та жінка: „Нехай но невільниця твоя скаже слово до свого пана царя!“ А він відказав: „Говори!“ |
13 И сказала женщина: для чего же ты подобное сему умышляешь против народа Божия? Царь, говоря слово сие, сам делается виновен, потому что царь не возвращает отверженного сына. |
13 І сказала та жінка: „А чому ти так думаєш проти Божого народу? Бо цар, коли сказав таке слово, сам себе обвинува́тив, бо цар не верта́є свого вигна́нця. |
14 Мы умрем и будем как вода, пролитая на землю, которой нельзя собрать. Но Бог не хочет погубить души, а помышляет, как бы не отвергнуть от себя отверженного. |
14 Бо ми конче помремо, і ми як та вода, вилита на землю, що її не зібрати. Та Бог не знищить душі, і Він заду́мав не відвернути від Се́бе віді́гнаного. |
15 А что я пришла сказать слово сие царю, господину моему, это потому, что народ навел на меня страх, и сказала раба твоя сама в себе: поговорю я царю; может быть, царь исполнит слово рабы своей. |
15 І оце тепер прийшла я сказати панові моєму цареві оцю справу, бо той наро́д настра́шив мене. І сказала твоя невільниця: Нехай скажу́ я цареві, — може виконає цар слово своєї невільниці. |
16 Верно, царь послушает и избавит рабу свою от руки людей, которые хотят истребить меня и сына моего из наследия Божия. |
16 Бо цар вислухає, щоб урятува́ти свою невільницю з руки того чоловіка, що хоче ви́губити мене та мого сина ра́зом із Божого спа́дку. |
17 И сказала раба твоя: да будет слово господина моего царя во утешение мне; поелику каков ангел Божий, таков господин мой царь - тем, что слушает доброе и худое. За сие Господь, Бог твой, да будет с тобою. |
17 І сказала твоя невільниця: Нехай станеться слово мого пана царя на втіху мені, бо мій пан цар як Ангол Божий, і розуміє добре та зле. А Господь, Бог твій, буде з тобою!“ |
18 |
18 А цар відповів та й сказав до тієї жінки: „Не заховай передо мною нічого, про що́ я спитаю тебе“. І сказала та жінка: „Нехай же говорить пан мій цар!“ |
19 И сказал царь: нет ли руки Иоава с тобою во всем этом? и отвечала женщина, и сказала: да живет душа твоя, господин мой царь, нельзя уклониться ни направо, ни налево от того, что говорит господин мой царь. Точно, раб твой Иоав дал мне наставление, он вложил в уста рабы твоей все слова сии. |
19 І цар сказав: „Чи не Йоавова рука з тобою в усьому цьому?“ І відповіла та жінка та й сказала: „Як жива душа моя, пане мій царю, — не можна відхилитися ані право́руч, ані ліво́руч від усього, що́ говорив мій пан цар, бо твій раб Йоа́в — він наказав мені це, і він уклав в уста твоєї невільниці всі ці слова́. |
20 Чтобы такой вид дать делу сему, Иоав, раб твой, это сделал. Но господин мой царь премудр, как премудр ангел Божий, зная все, что на земле. |
20 Щоб змінити вигляд тієї справи, раб твій Йоав зробив оцю річ. А пан мій мудрий, як мудрий Божий Ангол, щоб знати про все, що на землі“. |
21 |
21 І сказав цар до Йоава: „Ось зробив ти цю річ, тож піди, поверни́ того юнака́, Авесало́ма!“ |
22 Иоав пал лицем своим на землю, и благословил царя. И сказал Иоав: ныне узнал раб твой, что я обрел благоволение пред очами твоими, господин мой царь: поелику исполнил царь слово раба своего. |
22 І впав Йоав на обличчя своє на землю, і поклонився, та й поблагослови́в царя. І сказав Йоав: „Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в оча́х твоїх, пане мій ца́рю, бо цар виконав проха́ння свого́ раба“. |
23 |
23 І встав Йоав і пішов до Ґешуру, і привів Авесало́ма до Єрусалиму. |
24 И сказал царь: пусть он возвратится в дом свой, а лица моего не видит. И возвратился Авессалом в дом свой, лица же царева не видел. |
24 А цар сказав: „Нехай він ве́рнеться до свого дому, але́ обличчя мого не побачить“. І вернувся Авесалом до дому свого, та царсько́го обличчя не бачив. |
25 |
25 А такого вродли́вого мужа, як Авесалом, не було в усьому Ізраїлі, щоб був так дуже хва́лений, — від стопи ноги його й аж до ве́рху голови́ його не було в ньо́му ва́ди. |
26 И когда он стриг голову свою (стриг же он в разные времена, - когда ему тяжело было, тогда он и стриг ее): то волоса головы его весели двести сиклей, на вес царский. |
26 А коли він голив свою голову, — а голив він щороку, бо тяжке́ було волосся на ньому, тому голив його — то ва́жив воло́сся голови своєї на двісті шеклів царсько́ї ваги. |
27 У Авессалома родились три сына и одна дочь, имя ее Фамарь; она была женщина весьма красивая видом. |
27 І народи́лися Авесаломові троє синів та одна дочка́, а ім'я́ їй Тама́ра. Вона була жінка вродли́ва з ви́гляду. |
28 |
28 |
29 И послал Авессалом за Иоавом, чтобы послать его к царю; но он не хотел придти к нему. Он посылал еще в другой раз, но и тогда не хотел придти. |
29 І послав Авесало́м до Йоа́ва, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього. І послав він іще другий раз, та той не хотів прийти. |
30 Тогда сказал он рабам своим: видите участок поля Иоавова подле моего; на нем ячмень: пойдите, и выжгите его огнем. И выжгли рабы Авессаломовы тот участок поля огнем. |
30 І сказав він до своїх слуг: „Погляньте на Йоавову діля́нку поля, що поруч мого, а в нього там ячмінь, — ідіть і підпаліть його огнем“. І Авесаломові слу́ги підпалили ту діля́нку поля огнем. |
31 |
31 Тоді Йоав устав і прийшов до Авесалома до дому, та й сказав йому: „Нащо слу́ги твої підпалили огнем ту мою діля́нку поля?“ |
32 И сказал Авессалом Иоаву: вот я посылал к тебе и говорил: приди сюда, я пошлю тебя к царю сказать: зачем я пришел из Гессура? Лучше бы мне быть там. Итак позволь мне видеть лице царя; если есть во мне вина, то умертви меня. |
32 І сказав Авесалом до Йоава: „Я ж посилав до тебе, говорячи: Прийди сюди, і нехай я пошлю́ тебе до царя сказати: Чого я прийшо́в із Ґешу́ру? Добре було б мені ще лишатися там. А тепер нехай я побачу царське́ обличчя, а якщо є на мені гріх, то нехай уб'є мене“. |
33 |
33 І прийшов Йоав до царя, і розповів йому те. І покликав він Авесало́ма, а той прийшов до царя та й поклонився йому обличчям своїм до землі. А цар поцілував Авесалома... |