2-а СамуїловаРозділ 3 |
1 |
2 І в Хевро́ні народи́лися Давидові сини, — і був його пе́рвісток Амно́н, від їзреелі́тки Ахіно́ам; |
3 а другий син його — Кіл'а́в від Авіґа́їл, коли́шньої жінки кармеля́нина Навала; а третій Авесало́м, син Маахи, дочки Талмая, царя ґешурського; |
4 а четвертий — Адо́нійя, син Хаґґіт, а п'ятий — Шефатія, син Авітал, |
5 а шостий — Їтреам, від Еґли, Давидової жінки, — оці народи́лися Давидові в Хевро́ні. |
6 І сталося, коли була́ війна між домом Сауловим та домом Давидовим, то Авне́р тримався Саулового до́му. |
7 І мав Саул нало́жницю, а ім'я́ їй Ріцпа, дочка Айї. І сказав Іш-Бошет до Авнера: „Чого ти прийшов до нало́жниці батька мого?“ |
8 І дуже запалився Авне́рові гнів на слова Іш-Бошетові, і він сказав: „Чи я псяча юдська голова́? Сьогодні я роблю́ ласку домові твого батька Саула, його брата́м та його при́ятелям, і не відда́в тебе в Дави́дову руку, а ти сього́дні згадав на мені гріх цієї жінки? |
9 Нехай так зро́бить Бог Авне́рові, і нехай ще дода́сть йому, якщо я не зроблю́ Давидові так, як Господь присягну́в був йому, |
10 щоб перене́сти ца́рство від Саулового дому, і щоб поставити Давидів трон над Ізраїлем та над Юдою від Дану й аж до Беер-Шеви“. |
11 І той не міг уже відповіда́ти Авнерові ані сло́ва, бо боявся його. |
12 І послав Авне́р замість себе послів до Давида сказати: „Чия це земля?“ І ще сказати: „Склади́ ж свою умову зо мною, і ось рука моя буде з тобою, щоб приверну́ти до тебе всього Ізраїля“. |
13 А Давид відказав: „Добре, я складу́ з тобою умову! Тільки одніє речі я жада́ю від тебе, а саме: ти не побачиш обли́ччя мого, якщо ти не приведе́ш Мелхи́, Сау́лової дочки́, коли ти при́йдеш побачити мене“. |
14 І послав Давид послів до Іш-Бо́шета, Саулового сина, говорячи: „Віддай жінку мою Мелху́, яку я заручи́в був собі за сотню крайніх плотів филисти́мських“. |
15 І послав Іш-Бошет, і взяв її від її чоловіка, від Палтіїла, сина Лаїша. |
16 І пішов з нею чоловік її, і все плакав за нею аж до Бахуріму. І сказав до нього Авнер: „Іди, верни́ся!“ І той вернувся. |
17 А Авне́рове слово з Ізраїлевими старши́ми було таке: „Ви вже давно бажаєте мати Давида царем над собою. |
18 А тепер зробіть це, бо Господь сказав був до Давида, говорячи: „Рукою Мого раба Давида Я спасу́ наро́д Мій, Ізраїля, від руки филисти́млян та від руки всіх ворогів його“. |
19 І говорив Авне́р також до ушей Веніями́нових. І також пішов Авнер говорити до ушей Давидових у Хевро́ні, — усе, що добре в оча́х Ізраїля та в оча́х усього дому Веніяминового. |
20 І прийшов Авнер до Давида до Хевро́ну, а з ним двадцятеро люда. І Давид зробив прийняття́ Авне́рові та лю́дям, що з ним. |
21 І сказав Авнер до Давида: „Нехай я встану й піду́, і приведу́ до пана, царя мого, усього Ізраїля, а вони складу́ть із тобою умову, і ти будеш царюва́ти над усім, чого бу́де жадати душа твоя“. І відпустив Давид Авне́ра, і він пішов із ми́ром. |
22 Аж ось прийшли слу́ги Давидові та Йоав із похо́ду, і прине́сли з собою велику здо́бич. А Авнера не було з Давидом у Хевроні, бо він відпустив його, і той пішов із миром. |
23 А Йоав та все військо, що було з ним, прийшли. І розповіли́ Йоаву, говорячи: „Прихо́див Авнер, син Нерів, до царя, а він відпустив його, — і той пішов із миром“. |
24 І прийшов Йоав до царя та й сказав: „Що́ ти зробив? Ось прихо́див до тебе Авнер, — на́що ти відпустив його, і він відійшов? |
25 Ти знаєш Авнера, Нерового сина, — він прихо́див, щоб намовити тебе та щоб ви́відати твій вихід та вхід твій, і щоб ви́відати все, що́ ти робиш“. |
26 І вийшов Йоав від Давида, і послав посланці́в за Авнером, і вони заверну́ли його з Бор-Гассіри, а Давид про те не знав. |
27 І вернувся Авнер до Хевро́ну, а Йоав відвів його в сере́дину брами, щоб поговорити з ним таємно, та й ударив його там у живіт, — і той помер за кров брата його Асаїла. |
28 А по́тім почув про це Давид і сказав: „Невинний я та ца́рство моє перед Го́сподом аж навіки в крові́ Авнера, Нерового сина. |
29 Нехай вона спаде́ на го́лову Йоава та на ввесь дім його батька! І нехай не перестає в Йоавовому домі течи́вий, і прокаже́ний, і той, хто опирається на кия, і хто падає від меча, і хто не має хліба!“ |
30 А Йоав та брат його Авішай убили Авне́ра за те, що він забив їхнього брата Асаїла в Ґів'оні в бою́. |
31 І сказав Давид до Йоава та до всьо́го наро́ду, що був з ним: „Роздеріть вашу оде́жу, і опережіться вере́тищем, та й голосіть за Авнером!“ А цар Давид ішов за ма́рами. |
32 І похова́ли Авнера в Хевро́ні, а цар підніс свій голос та й плакав над Авне́ровим гробом, і плакав увесь наро́д. |
33 І заспівав цар жало́бну пісню над Авнером та й сказав: „Чи Авне́р мав загинути смертю негі́дного? |
34 Твої ру́ки були не пов'я́зані, не забиті були́ твої но́ги в кайда́ни, — ти впав, як від непра́ведних па́дають!“ І ввесь народ ще більше плакав над ним. |
35 І прийшов увесь народ, щоб намо́вити Давида покріпи́тися хлібом ще того дня, та присягну́в Давид, говорячи: „Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо я перед за́ходом сонця скушту́ю хліба або чогобу́дь!“ |
36 А ввесь наро́д дові́дався про це, і це було добре в їхніх оча́х, як і все, що́ робив цар, було добре в оча́х усього наро́ду. |
37 І того дня дові́далися ввесь народ та ввесь Ізра́їль, що то не було́ від царя, щоб забити Авнера, сина Нерового. |
38 І сказав цар своїм слу́гам: „Ото ж знайте, що вождь та великий муж упав цього дня! |
39 А я сьогодні слаби́й, хоч пома́заний цар, а ті люди, сини Церуї, сильніші від мене. Нехай відплатить Господь злочи́нцеві за його зло!“ |
Вторая книга ЦарствГлава 3 |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 У Саула была наложница по имени Рицпа, дочь Айя. Иш-Бошет сказал Авнеру: |
8 |
9 Так пусть же Бог сурово накажет Авнера, если я не сделаю для Давида того, о чем клялся ему Господь, |
10 — не заберу царство у дома Саула и не поставлю престол Давида над Израилем и Иудеей от Дана до Вирсавии. |
11 |
12 Авнер отправил послов от своего лица сказать Давиду: «Чья эта земля? Заключи со мной союз, и я помогу тебе перетянуть на свою сторону весь Израиль». |
13 |
14 |
15 Иш-Бошет отдал приказ, и ее забрали от ее мужа Фалтиила, сына Лаиша. |
16 Но ее муж пошел вслед и плакал, идя за ней, всю дорогу до Бахурима. Авнер сказал ему: |
17 Авнер совещался со старейшинами Израиля и сказал: |
18 Теперь сделайте это! Ведь Господь обещал Давиду: «Через Моего слугу Давида Я избавлю Мой народ Израиль от руки филистимлян и от руки всех его врагов». |
19 |
20 Когда Авнер, с которым было двадцать человек, пришел к Давиду в Хеврон, Давид устроил пир для него и для его людей. |
21 Авнер сказал Давиду: |
22 |
23 Когда пришли Иоав и с ним все воины, ему сказали, что Авнер, сын Нира, приходил к царю, царь отпустил его, и он ушел с миром. |
24 |
25 Ты же знаешь Авнера, сына Нира, — он приходил, чтобы обмануть тебя и выведать все, что ты делаешь и куда ты ходишь. |
26 |
27 Когда Авнер вернулся в Хеврон, Иоав отвел его в сторону, в глубь ворот, словно для того, чтобы поговорить с ним наедине. И там, желая отомстить за кровь своего брата Асаила, Иоав поразил его в живот, и он умер. |
28 |
29 Пусть его кровь падет на голову Иоава и на весь дом его отца! Пусть дом Иоава никогда не остается без больного с гноящейся язвой или прокаженного, или опирающегося на костыль, или падающего от меча, или нуждающегося в пище. |
30 |
31 |
32 Они похоронили Авнера в Хевроне, и царь громко плакал у могилы Авнера. Весь народ тоже плакал. |
33 Царь оплакивал Авнера этой песней: |
34 |
35 |
36 |
37 Так в тот день весь народ и весь Израиль узнал, что царь не принимал никакого участия в убийстве Авнера, сына Нира. |
38 И царь сказал своим людям: |
39 И сегодня, хотя я и помазанный царь, я слаб, а эти сыновья Саруи для меня слишком сильны. Пусть Господь воздаст делающему злое по злобе его! |
2-а СамуїловаРозділ 3 |
Вторая книга ЦарствГлава 3 |
1 |
1 |
2 І в Хевро́ні народи́лися Давидові сини, — і був його пе́рвісток Амно́н, від їзреелі́тки Ахіно́ам; |
2 |
3 а другий син його — Кіл'а́в від Авіґа́їл, коли́шньої жінки кармеля́нина Навала; а третій Авесало́м, син Маахи, дочки Талмая, царя ґешурського; |
3 |
4 а четвертий — Адо́нійя, син Хаґґіт, а п'ятий — Шефатія, син Авітал, |
4 |
5 а шостий — Їтреам, від Еґли, Давидової жінки, — оці народи́лися Давидові в Хевро́ні. |
5 |
6 І сталося, коли була́ війна між домом Сауловим та домом Давидовим, то Авне́р тримався Саулового до́му. |
6 |
7 І мав Саул нало́жницю, а ім'я́ їй Ріцпа, дочка Айї. І сказав Іш-Бошет до Авнера: „Чого ти прийшов до нало́жниці батька мого?“ |
7 У Саула была наложница по имени Рицпа, дочь Айя. Иш-Бошет сказал Авнеру: |
8 І дуже запалився Авне́рові гнів на слова Іш-Бошетові, і він сказав: „Чи я псяча юдська голова́? Сьогодні я роблю́ ласку домові твого батька Саула, його брата́м та його при́ятелям, і не відда́в тебе в Дави́дову руку, а ти сього́дні згадав на мені гріх цієї жінки? |
8 |
9 Нехай так зро́бить Бог Авне́рові, і нехай ще дода́сть йому, якщо я не зроблю́ Давидові так, як Господь присягну́в був йому, |
9 Так пусть же Бог сурово накажет Авнера, если я не сделаю для Давида того, о чем клялся ему Господь, |
10 щоб перене́сти ца́рство від Саулового дому, і щоб поставити Давидів трон над Ізраїлем та над Юдою від Дану й аж до Беер-Шеви“. |
10 — не заберу царство у дома Саула и не поставлю престол Давида над Израилем и Иудеей от Дана до Вирсавии. |
11 І той не міг уже відповіда́ти Авнерові ані сло́ва, бо боявся його. |
11 |
12 І послав Авне́р замість себе послів до Давида сказати: „Чия це земля?“ І ще сказати: „Склади́ ж свою умову зо мною, і ось рука моя буде з тобою, щоб приверну́ти до тебе всього Ізраїля“. |
12 Авнер отправил послов от своего лица сказать Давиду: «Чья эта земля? Заключи со мной союз, и я помогу тебе перетянуть на свою сторону весь Израиль». |
13 А Давид відказав: „Добре, я складу́ з тобою умову! Тільки одніє речі я жада́ю від тебе, а саме: ти не побачиш обли́ччя мого, якщо ти не приведе́ш Мелхи́, Сау́лової дочки́, коли ти при́йдеш побачити мене“. |
13 |
14 І послав Давид послів до Іш-Бо́шета, Саулового сина, говорячи: „Віддай жінку мою Мелху́, яку я заручи́в був собі за сотню крайніх плотів филисти́мських“. |
14 |
15 І послав Іш-Бошет, і взяв її від її чоловіка, від Палтіїла, сина Лаїша. |
15 Иш-Бошет отдал приказ, и ее забрали от ее мужа Фалтиила, сына Лаиша. |
16 І пішов з нею чоловік її, і все плакав за нею аж до Бахуріму. І сказав до нього Авнер: „Іди, верни́ся!“ І той вернувся. |
16 Но ее муж пошел вслед и плакал, идя за ней, всю дорогу до Бахурима. Авнер сказал ему: |
17 А Авне́рове слово з Ізраїлевими старши́ми було таке: „Ви вже давно бажаєте мати Давида царем над собою. |
17 Авнер совещался со старейшинами Израиля и сказал: |
18 А тепер зробіть це, бо Господь сказав був до Давида, говорячи: „Рукою Мого раба Давида Я спасу́ наро́д Мій, Ізраїля, від руки филисти́млян та від руки всіх ворогів його“. |
18 Теперь сделайте это! Ведь Господь обещал Давиду: «Через Моего слугу Давида Я избавлю Мой народ Израиль от руки филистимлян и от руки всех его врагов». |
19 І говорив Авне́р також до ушей Веніями́нових. І також пішов Авнер говорити до ушей Давидових у Хевро́ні, — усе, що добре в оча́х Ізраїля та в оча́х усього дому Веніяминового. |
19 |
20 І прийшов Авнер до Давида до Хевро́ну, а з ним двадцятеро люда. І Давид зробив прийняття́ Авне́рові та лю́дям, що з ним. |
20 Когда Авнер, с которым было двадцать человек, пришел к Давиду в Хеврон, Давид устроил пир для него и для его людей. |
21 І сказав Авнер до Давида: „Нехай я встану й піду́, і приведу́ до пана, царя мого, усього Ізраїля, а вони складу́ть із тобою умову, і ти будеш царюва́ти над усім, чого бу́де жадати душа твоя“. І відпустив Давид Авне́ра, і він пішов із ми́ром. |
21 Авнер сказал Давиду: |
22 Аж ось прийшли слу́ги Давидові та Йоав із похо́ду, і прине́сли з собою велику здо́бич. А Авнера не було з Давидом у Хевроні, бо він відпустив його, і той пішов із миром. |
22 |
23 А Йоав та все військо, що було з ним, прийшли. І розповіли́ Йоаву, говорячи: „Прихо́див Авнер, син Нерів, до царя, а він відпустив його, — і той пішов із миром“. |
23 Когда пришли Иоав и с ним все воины, ему сказали, что Авнер, сын Нира, приходил к царю, царь отпустил его, и он ушел с миром. |
24 І прийшов Йоав до царя та й сказав: „Що́ ти зробив? Ось прихо́див до тебе Авнер, — на́що ти відпустив його, і він відійшов? |
24 |
25 Ти знаєш Авнера, Нерового сина, — він прихо́див, щоб намовити тебе та щоб ви́відати твій вихід та вхід твій, і щоб ви́відати все, що́ ти робиш“. |
25 Ты же знаешь Авнера, сына Нира, — он приходил, чтобы обмануть тебя и выведать все, что ты делаешь и куда ты ходишь. |
26 І вийшов Йоав від Давида, і послав посланці́в за Авнером, і вони заверну́ли його з Бор-Гассіри, а Давид про те не знав. |
26 |
27 І вернувся Авнер до Хевро́ну, а Йоав відвів його в сере́дину брами, щоб поговорити з ним таємно, та й ударив його там у живіт, — і той помер за кров брата його Асаїла. |
27 Когда Авнер вернулся в Хеврон, Иоав отвел его в сторону, в глубь ворот, словно для того, чтобы поговорить с ним наедине. И там, желая отомстить за кровь своего брата Асаила, Иоав поразил его в живот, и он умер. |
28 А по́тім почув про це Давид і сказав: „Невинний я та ца́рство моє перед Го́сподом аж навіки в крові́ Авнера, Нерового сина. |
28 |
29 Нехай вона спаде́ на го́лову Йоава та на ввесь дім його батька! І нехай не перестає в Йоавовому домі течи́вий, і прокаже́ний, і той, хто опирається на кия, і хто падає від меча, і хто не має хліба!“ |
29 Пусть его кровь падет на голову Иоава и на весь дом его отца! Пусть дом Иоава никогда не остается без больного с гноящейся язвой или прокаженного, или опирающегося на костыль, или падающего от меча, или нуждающегося в пище. |
30 А Йоав та брат його Авішай убили Авне́ра за те, що він забив їхнього брата Асаїла в Ґів'оні в бою́. |
30 |
31 І сказав Давид до Йоава та до всьо́го наро́ду, що був з ним: „Роздеріть вашу оде́жу, і опережіться вере́тищем, та й голосіть за Авнером!“ А цар Давид ішов за ма́рами. |
31 |
32 І похова́ли Авнера в Хевро́ні, а цар підніс свій голос та й плакав над Авне́ровим гробом, і плакав увесь наро́д. |
32 Они похоронили Авнера в Хевроне, и царь громко плакал у могилы Авнера. Весь народ тоже плакал. |
33 І заспівав цар жало́бну пісню над Авнером та й сказав: „Чи Авне́р мав загинути смертю негі́дного? |
33 Царь оплакивал Авнера этой песней: |
34 Твої ру́ки були не пов'я́зані, не забиті були́ твої но́ги в кайда́ни, — ти впав, як від непра́ведних па́дають!“ І ввесь народ ще більше плакав над ним. |
34 |
35 І прийшов увесь народ, щоб намо́вити Давида покріпи́тися хлібом ще того дня, та присягну́в Давид, говорячи: „Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо я перед за́ходом сонця скушту́ю хліба або чогобу́дь!“ |
35 |
36 А ввесь наро́д дові́дався про це, і це було добре в їхніх оча́х, як і все, що́ робив цар, було добре в оча́х усього наро́ду. |
36 |
37 І того дня дові́далися ввесь народ та ввесь Ізра́їль, що то не було́ від царя, щоб забити Авнера, сина Нерового. |
37 Так в тот день весь народ и весь Израиль узнал, что царь не принимал никакого участия в убийстве Авнера, сына Нира. |
38 І сказав цар своїм слу́гам: „Ото ж знайте, що вождь та великий муж упав цього дня! |
38 И царь сказал своим людям: |
39 А я сьогодні слаби́й, хоч пома́заний цар, а ті люди, сини Церуї, сильніші від мене. Нехай відплатить Господь злочи́нцеві за його зло!“ |
39 И сегодня, хотя я и помазанный царь, я слаб, а эти сыновья Саруи для меня слишком сильны. Пусть Господь воздаст делающему злое по злобе его! |