CDDV 委辦譯本 CKJV 中文英王欽定本 LB Lutherbibel AKJV American King James Version KJV King James Version LBP Aramaic Of The Peshitta: Lamsa, 1933 BTI Библия под ред. Кулаковых CARS Восточный перевод MAK-CAS ВЗ Макария - НЗ Кассиана НРП Новый Русский Перевод РСП Современный перевод RST Синодальный перевод UBIO Біблія в пер. І. Огієнка
Параллельный перевод
Иов 7
Стронг
CDDV 委辦譯本 CKJV 中文英王欽定本 LB Lutherbibel AKJV American King James Version KJV King James Version LBP Aramaic Of The Peshitta: Lamsa, 1933 BTI Библия под ред. Кулаковых CARS Восточный перевод MAK-CAS ВЗ Макария - НЗ Кассиана НРП Новый Русский Перевод РСП Современный перевод RST Синодальный перевод UBIO Біблія в пер. І. Огієнка

Книга Иова

Глава 7

1 Не тяжелая ли повинность — участь человека на земле и дни жизни его — не поденщика ли дни?

2 Он как раб, что жаждет вечерней тени, словно поденщик, что платы своей жаждет.

3 Таков и мой удел: месяцы никчемные, ночи, отсчитанные мне, — невыносимы.

4 Только лягу, думаю: „Когда же вставать?“ А ночь всё тянется, измучен я терзаниями до рассвета.

5 Тело мое покрыто червями и струпьями, едва подживет моя кожа, как трескается вновь.

6 Дни мои мелькают быстрее, чем ткацкий челнок, исчезают они, и надежды нить обрывается.

7 Вспомни, что жизнь моя — дуновение и глазам моим больше не видеть доброго!

8 Тот, кто глаз с меня не сводил, больше меня не увидит, захочет на меня взглянуть — а меня уж нет.

9 Тает облако и исчезает, кто сошел в Шеол — не выйдет оттуда,

10 в дом свой больше не вернется, и родные места его уже не припомнят.

11 Нет, не буду я сдерживать свой язык, поведаю о том, как дух мой страдает, выскажу огорчение души моей!

12 Разве море я иль чудище морское, что Ты стражу ко мне приставил?

13 Лишь подумаю: „Постель моя принесет утешение сном, ложе облегчит страдания, когда забудусь“,

14 как Ты и во сне насылаешь ужас, видениями на меня страх наводишь.

15 Предпочел бы я, чтобы удушили меня, лучше смерть, чем жизнь в таком теле.

16 Опротивела она мне! Но живу я не вечно. Отступись от меня, ведь дни мои словно выдох!

17 Что есть человек, что Ты столь пристально смотришь на него, обращаешь на него взор сердца Своего,

18 следишь за ним каждое утро, каждый миг его испытываешь?

19 Когда же Ты отвернешься от меня, когда отпустишь, чтобы я хоть слюну сглотнул?

20 Даже если и согрешил я — что я сделал Тебе, Страж над людьми? Зачем Ты превратил меня в Свою мишень, чтобы стал я в тягость себе?

21 И зачем вины моей не прощаешь, о грехе моем не забудешь? Ибо скоро я лягу в землю, станешь меня искать — а меня уж нет».

Йов

Розділ 7

1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!

2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.

4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“ І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.

5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.

6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.

7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.

8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.

9 Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить,

10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.

11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:

12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?

13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,

14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене

15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.

16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!

17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?

18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.

19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?

20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?

21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.

Книга Иова

Глава 7

Йов

Розділ 7

1 Не тяжелая ли повинность — участь человека на земле и дни жизни его — не поденщика ли дни?

1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!

2 Он как раб, что жаждет вечерней тени, словно поденщик, что платы своей жаждет.

2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

3 Таков и мой удел: месяцы никчемные, ночи, отсчитанные мне, — невыносимы.

3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.

4 Только лягу, думаю: „Когда же вставать?“ А ночь всё тянется, измучен я терзаниями до рассвета.

4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“ І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.

5 Тело мое покрыто червями и струпьями, едва подживет моя кожа, как трескается вновь.

5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.

6 Дни мои мелькают быстрее, чем ткацкий челнок, исчезают они, и надежды нить обрывается.

6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.

7 Вспомни, что жизнь моя — дуновение и глазам моим больше не видеть доброго!

7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.

8 Тот, кто глаз с меня не сводил, больше меня не увидит, захочет на меня взглянуть — а меня уж нет.

8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.

9 Тает облако и исчезает, кто сошел в Шеол — не выйдет оттуда,

9 Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить,

10 в дом свой больше не вернется, и родные места его уже не припомнят.

10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.

11 Нет, не буду я сдерживать свой язык, поведаю о том, как дух мой страдает, выскажу огорчение души моей!

11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:

12 Разве море я иль чудище морское, что Ты стражу ко мне приставил?

12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?

13 Лишь подумаю: „Постель моя принесет утешение сном, ложе облегчит страдания, когда забудусь“,

13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,

14 как Ты и во сне насылаешь ужас, видениями на меня страх наводишь.

14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене

15 Предпочел бы я, чтобы удушили меня, лучше смерть, чем жизнь в таком теле.

15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.

16 Опротивела она мне! Но живу я не вечно. Отступись от меня, ведь дни мои словно выдох!

16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!

17 Что есть человек, что Ты столь пристально смотришь на него, обращаешь на него взор сердца Своего,

17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?

18 следишь за ним каждое утро, каждый миг его испытываешь?

18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.

19 Когда же Ты отвернешься от меня, когда отпустишь, чтобы я хоть слюну сглотнул?

19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?

20 Даже если и согрешил я — что я сделал Тебе, Страж над людьми? Зачем Ты превратил меня в Свою мишень, чтобы стал я в тягость себе?

20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?

21 И зачем вины моей не прощаешь, о грехе моем не забудешь? Ибо скоро я лягу в землю, станешь меня искать — а меня уж нет».

21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.