Бытие

Глава 42

1 Когда Иаков узнал, что в Египте есть зерно, он сказал своим сыновьям: «Что сидите вы здесь и смотрите друг на друга?

2 Я слышал, что в Египте есть зерно. Ступайте туда и купите — не умирать же нам голодной смертью!»

3

4 И пошли они в Египет за зерном. Пошли десять братьев Иосифа — Вениамина, младшего брата, Иаков с ними не отпустил. «Как бы не случилось с ним какой беды», — подумал он.

5 Так сыновья Израиля оказались среди прочих, кто, страдая от голода в земле ханаанской, пришел за зерном в Египет.

6 Иосиф был правителем Египта, он и продавал зерно всем жителям той страны. Братья пришли к нему и поклонились ему до земли.

7 Увидев братьев, Иосиф тут же узнал их, но не подал виду и был суров в обращении с ними. «Откуда вы пришли?» — спросил он. «Из земли ханаанской, — отвечали братья. — Пришли мы купить зерна, пищу себе купить».

8 Иосиф узнал своих братьев, а они не узнали его.

9 Вспомнил он тогда те сны, которые видел про них, и сказал им: «Вы — лазутчики. Вы пришли высмотреть уязвимые места страны нашей!»

10 «Нет, господин мой! — спешил каждый из них заверить его. — Мы, рабы твои, пришли купить зерна.

11 Мы все дети одного отца, люди честные. Никакие не лазутчики рабы твои!»

12 «Нет! — настаивал он. — Вы пришли высмотреть уязвимые места страны нашей!»

13 «Нас, — продолжали они оправдываться, — рабов твоих, было двенадцать братьев — все сыновья одного человека, который живет в Ханаане; младший брат наш остался с отцом, а одного из нас уже нет».

14 Но Иосиф не отступал: «Так и есть, вы — лазутчики, как я и говорил!

15 Вот как мы вас проверим: не выйдете вы отсюда, пока не явится ко мне ваш младший брат, — и это точно, как и то, что здесь живет фараон.

16 Пошлите одного из вас, чтобы он привел сюда брата вашего! А сами вы останетесь под стражей, пока рассказ ваш не будет проверен; я узнаю, правду ли вы сказали. Если нет, тогда вы лазутчики. И это точно, как и то, что здесь живет фараон!»

17 После этого Иосиф держал их под стражей три дня.

18 А на третий день сказал им: «Сделайте, как я скажу, и останетесь в живых, ибо я боюсь Бога.

19 Если вы — люди честные, один из вас останется здесь, в заключении, а остальные отвезут зерно для голодающих семейств ваших.

20 Но вы должны привести ко мне вашего младшего брата. Так вы подтвердите свои слова, и никто из вас не умрет». Делать нечего — пришлось им согласиться.

21 И стали они говорить друг другу: «Воистину беда эта постигла нас за вину перед братом нашим! Видели мы, как он страдал, умолял нас о милости, а мы даже выслушать его отказались. За то и страдаем».

22 «Не говорил ли я вам, — напомнил им Рувим, — не берите греха на душу, не делайте ничего худого мальчику? Да вы не послушались меня. Вот и расплачиваемся за его кровь!»

23 (Братья не догадывались, что Иосиф понимает их, потому что говорил он через переводчика.)

24 Иосиф удалился от них и заплакал, а затем вернулся, чтобы закончить разговор с ними и приказать слугам взять Симеона и связать его на глазах у братьев.

25 Он велел наполнить зерном их сумки и мешки, положив незаметно каждому обратно в мешок его серебро, и дать пищи в дорогу — повеление его было исполнено.

26 Братья взвалили на ослов свою поклажу с зерном и отправились в путь.

27 Когда же один из них на ночлеге развязал мешок, чтобы покормить осла, он увидел свое серебро — оно лежало сверху в мешке!

28 «Мне вернули серебро! Вот оно в моем мешке!» — закричал он. У них оборвалось сердце, и братья в ужасе спрашивали друг друга: «Что же такое делает с нами Бог?»

29 Возвратившись в Ханаан, к своему отцу Иакову, они рассказали ему всё, что с ними случилось:

30 «Человек, который управляет той страной, был строг с нами и принял нас за лазутчиков.

31 Мы сказали ему, что мы люди честные и вовсе не лазутчики,

32 что было нас двенадцать сыновей у отца: одного из братьев уже нет в живых, а младший остался в Ханаане с отцом нашим.

33 Тогда сказал нам правитель той страны: „Вот как я смогу узнать, честные ли вы люди: оставьте одного из ваших братьев у меня, возьмите зерно и отвезите своим голодающим семьям,

34 но ко мне приведите вашего младшего брата, чтобы мне убедиться, что вы не лазутчики, а честные люди. Тогда отпущу я вашего брата, и страна наша будет открыта для вас“».

35 А когда они стали опорожнять мешки, оказалось, что у каждого в мешке был его узел с серебром. Ужас охватил и братьев, и отца их при виде этого серебра.

36 «Лишаете вы меня детей! — воскликнул Иаков, отец их. — Иосифа нет, Симеона нет, а теперь еще и Вениамина взять хотите! Как тяжко нести мне всё это!»

37 Рувим сказал отцу: «Убей моих двух сыновей, если я не приведу Вениамина к тебе. Доверь его мне, и я верну его тебе живым».

38 «Не пойдет сын мой с вами! — возразил им Иаков. — Брат его умер, и он один у меня остался. Случись с ним несчастье в пути — не перенесу я утраты. Скорбью по нему в могилу сведете вы седую голову мою».

Буття

Розділ 42

1 А Яків побачив, що в Єгипті є хліб. І сказав Яків до синів своїх: „Пощо ви споглядаєте один на о́дного?“

2 І сказав він: „Ось чув я, що в Єгипті є хліб; зійдіть туди, і купіть нам хліба ізвідти, — і будемо жити, і не помремо“.

3 І зійшли десятеро Йосипових братів купити збіжжя з Єгипту.

4 А Веніями́на, Йо́сипового брата, Яків не послав із братами його, бо сказав: „Щоб не спіткало його яке нещастя!“

5 І прибули Ізра́їлеві сини купити хліба разом з іншими, що прихо́дили, бо був голод у Краї ханаанськім.

6 А Йосип — він володар над тим краєм, він продавав хліб усьому народові тієї землі. І прибули́ Йо́сипові брати, та й уклонилися йому обличчям до землі.

7 І побачив Йо́сип братів своїх, і пізнав їх, та не дав пізнати себе. І говорив із ними суворо, і промовив до них: „Звідкіля прибули́ ви?“ А вони відказали: „З ханаанського Кра́ю купити їжі“.

8 І пізнав Йосип братів своїх, а вони не впізнали його.

9 І згадав Йосип сни, що про них йому снились були́. І сказав він до них: „Ви шпигуни́! Ви́ прибули́ підглянути слабі місця цієї землі“.

10 А вони відказали йому: „Ні, пане мій, а раби твої прибули́ купити їжі.

11 Ми всі — сини одного чоловіка, ми правдиві. Раби твої не були́ шпигунами!“

12 Він же промовив до них: „Ні, — бо ви прийшли підглянути слабі місця цієї землі!“

13 А вони відказали: „Дванадцятеро твоїх рабів — брати ми, сини одного чоловіка в ханаанському Краї. А наймолодший тепер із батьком нашим, а одного нема“.

14 І промовив їм Йо́сип: „Оце те, що я сказав був до вас, говорячи: Ви шпигуни.

15 Оцим ви будете ви́пробувані: Клянуся життям фараоновим, що ви не вийдете звідси, якщо не при́йде сюди наймолодший ваш брат!

16 Пошліть з-поміж себе одно́го, і нехай ві́зьме вашого брата, а ви бу́дете ув'язнені. І слова ваші будуть піддані пробі, чи правда з вами; а коли ні, — клянуся життям фараоновим, що ви шпигуни!“

17 І він забрав їх під варту на три дні.

18 А третього дня Йо́сип промовив до них: „Зробіть це — і живіть. Я Бога боюся,

19 якщо ви правдиві. Один брат ваш буде ув'язнений в домі вашої варти, а ви йдіть, принесіть хліба для заспокоєння голоду ваших домів.

20 А свого наймолодшого брата приведіть до мене, — і бу́дуть потверджені ваші слова, а ви не повмираєте“. І вони зробили так.

21 І говорили вони один о́дному: „Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали. Тому то прийшло це нещастя на нас!“

22 І відповів їм Руви́м, говорячи: „Чи не говорив я вам, кажучи: Не грішіть проти хло́пця, та ви не послухали. А оце й кров його жадається“

23 А вони не знали, що Йо́сип їх розуміє, бо був поміж ними перекладач.

24 А він відвернувся від них та й заплакав... І вернувся до них, і говорив із ними. І взяв від них Симео́на, та й зв'язав його на їхніх очах.

25 А Йосип наказав, щоб напо́внили їхні мішки збіжжям, а срібло їхнє вернули кожному до його мішка, і дали їм поживи на дорогу. І їм зроблено так.

26 І поне́сли вони хліб свій на ослах своїх, і пішли звідти.

27 І відкрив один мішка свого, щоб ослові своєму дати паші на нічлігу, та й побачив срібло своє, — а воно ось в отворі мішка його!

28 І сказав він братам своїм: „Повернене срібло моє, — і ось воно в мішку моїм!“ І завмерло їм серце, і вони затремтіли, говорячи один до о́дного: „Що́ це Бог нам зробив?“

29 І прибули вони до Якова, батька свого, до Кра́ю ханаанського, і розповіли́ йому все, що́ їх спіткало було, говорячи:

30 „Той муж, пан того краю, говорив із нами суворо, і прийняв був нас як шпигунів того краю.

31 А ми сказали йому: „Ми правдиві, — не були ми шпигунами!

32 Ми дванадцятеро братів, сини нашого ба́тька. Одного нема, а наймолодший тепер з нашим батьком у ханаанському Краї“.

33 І сказав до нас муж той, пан того кра́ю: „З того пізна́ю, що правдиві ви, — зоста́вте зо мною одно́го вашого брата, а на голод домів ваших візьміть хліб та й ідіть.

34 І приведіть до мене брата вашого найменшого, і бу́ду я знати, що ви не шпигуни, що ви правдиві. Тоді віддам вам вашого брата, і ви можете перехо́дити цей край для купівлі.“

35 І сталося, — вони випоро́жнювали мішки свої, а ось у кожного вузлик срібла його в його мішку! І побачили вузлики срібла свого, вони та їх батько, — і полякались.

36 І сказав до них Яків, їх батько: „Ви позбавили мене дітей, — Йосипа нема, і Симеона нема, а тепер Веніямина заберете? Усе те на мене!“

37 І промовив Руви́м до батька свого, кажучи: „Двох синів моїх уб'єш, коли не приведу його до тебе! Дай же його на руку мою, а я поверну його до тебе“.

38 А той відказав: „Не зі́йде з вами мій син, бо брат його вмер, а він сам позостався... А трапиться йому нещастя в дорозі, якою підете, то в смутку зведете мою сивину до шео́лу!“

Бытие

Глава 42

Буття

Розділ 42

1 Когда Иаков узнал, что в Египте есть зерно, он сказал своим сыновьям: «Что сидите вы здесь и смотрите друг на друга?

1 А Яків побачив, що в Єгипті є хліб. І сказав Яків до синів своїх: „Пощо ви споглядаєте один на о́дного?“

2 Я слышал, что в Египте есть зерно. Ступайте туда и купите — не умирать же нам голодной смертью!»

2 І сказав він: „Ось чув я, що в Єгипті є хліб; зійдіть туди, і купіть нам хліба ізвідти, — і будемо жити, і не помремо“.

3

3 І зійшли десятеро Йосипових братів купити збіжжя з Єгипту.

4 И пошли они в Египет за зерном. Пошли десять братьев Иосифа — Вениамина, младшего брата, Иаков с ними не отпустил. «Как бы не случилось с ним какой беды», — подумал он.

4 А Веніями́на, Йо́сипового брата, Яків не послав із братами його, бо сказав: „Щоб не спіткало його яке нещастя!“

5 Так сыновья Израиля оказались среди прочих, кто, страдая от голода в земле ханаанской, пришел за зерном в Египет.

5 І прибули Ізра́їлеві сини купити хліба разом з іншими, що прихо́дили, бо був голод у Краї ханаанськім.

6 Иосиф был правителем Египта, он и продавал зерно всем жителям той страны. Братья пришли к нему и поклонились ему до земли.

6 А Йосип — він володар над тим краєм, він продавав хліб усьому народові тієї землі. І прибули́ Йо́сипові брати, та й уклонилися йому обличчям до землі.

7 Увидев братьев, Иосиф тут же узнал их, но не подал виду и был суров в обращении с ними. «Откуда вы пришли?» — спросил он. «Из земли ханаанской, — отвечали братья. — Пришли мы купить зерна, пищу себе купить».

7 І побачив Йо́сип братів своїх, і пізнав їх, та не дав пізнати себе. І говорив із ними суворо, і промовив до них: „Звідкіля прибули́ ви?“ А вони відказали: „З ханаанського Кра́ю купити їжі“.

8 Иосиф узнал своих братьев, а они не узнали его.

8 І пізнав Йосип братів своїх, а вони не впізнали його.

9 Вспомнил он тогда те сны, которые видел про них, и сказал им: «Вы — лазутчики. Вы пришли высмотреть уязвимые места страны нашей!»

9 І згадав Йосип сни, що про них йому снились були́. І сказав він до них: „Ви шпигуни́! Ви́ прибули́ підглянути слабі місця цієї землі“.

10 «Нет, господин мой! — спешил каждый из них заверить его. — Мы, рабы твои, пришли купить зерна.

10 А вони відказали йому: „Ні, пане мій, а раби твої прибули́ купити їжі.

11 Мы все дети одного отца, люди честные. Никакие не лазутчики рабы твои!»

11 Ми всі — сини одного чоловіка, ми правдиві. Раби твої не були́ шпигунами!“

12 «Нет! — настаивал он. — Вы пришли высмотреть уязвимые места страны нашей!»

12 Він же промовив до них: „Ні, — бо ви прийшли підглянути слабі місця цієї землі!“

13 «Нас, — продолжали они оправдываться, — рабов твоих, было двенадцать братьев — все сыновья одного человека, который живет в Ханаане; младший брат наш остался с отцом, а одного из нас уже нет».

13 А вони відказали: „Дванадцятеро твоїх рабів — брати ми, сини одного чоловіка в ханаанському Краї. А наймолодший тепер із батьком нашим, а одного нема“.

14 Но Иосиф не отступал: «Так и есть, вы — лазутчики, как я и говорил!

14 І промовив їм Йо́сип: „Оце те, що я сказав був до вас, говорячи: Ви шпигуни.

15 Вот как мы вас проверим: не выйдете вы отсюда, пока не явится ко мне ваш младший брат, — и это точно, как и то, что здесь живет фараон.

15 Оцим ви будете ви́пробувані: Клянуся життям фараоновим, що ви не вийдете звідси, якщо не при́йде сюди наймолодший ваш брат!

16 Пошлите одного из вас, чтобы он привел сюда брата вашего! А сами вы останетесь под стражей, пока рассказ ваш не будет проверен; я узнаю, правду ли вы сказали. Если нет, тогда вы лазутчики. И это точно, как и то, что здесь живет фараон!»

16 Пошліть з-поміж себе одно́го, і нехай ві́зьме вашого брата, а ви бу́дете ув'язнені. І слова ваші будуть піддані пробі, чи правда з вами; а коли ні, — клянуся життям фараоновим, що ви шпигуни!“

17 После этого Иосиф держал их под стражей три дня.

17 І він забрав їх під варту на три дні.

18 А на третий день сказал им: «Сделайте, как я скажу, и останетесь в живых, ибо я боюсь Бога.

18 А третього дня Йо́сип промовив до них: „Зробіть це — і живіть. Я Бога боюся,

19 Если вы — люди честные, один из вас останется здесь, в заключении, а остальные отвезут зерно для голодающих семейств ваших.

19 якщо ви правдиві. Один брат ваш буде ув'язнений в домі вашої варти, а ви йдіть, принесіть хліба для заспокоєння голоду ваших домів.

20 Но вы должны привести ко мне вашего младшего брата. Так вы подтвердите свои слова, и никто из вас не умрет». Делать нечего — пришлось им согласиться.

20 А свого наймолодшого брата приведіть до мене, — і бу́дуть потверджені ваші слова, а ви не повмираєте“. І вони зробили так.

21 И стали они говорить друг другу: «Воистину беда эта постигла нас за вину перед братом нашим! Видели мы, как он страдал, умолял нас о милости, а мы даже выслушать его отказались. За то и страдаем».

21 І говорили вони один о́дному: „Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали. Тому то прийшло це нещастя на нас!“

22 «Не говорил ли я вам, — напомнил им Рувим, — не берите греха на душу, не делайте ничего худого мальчику? Да вы не послушались меня. Вот и расплачиваемся за его кровь!»

22 І відповів їм Руви́м, говорячи: „Чи не говорив я вам, кажучи: Не грішіть проти хло́пця, та ви не послухали. А оце й кров його жадається“

23 (Братья не догадывались, что Иосиф понимает их, потому что говорил он через переводчика.)

23 А вони не знали, що Йо́сип їх розуміє, бо був поміж ними перекладач.

24 Иосиф удалился от них и заплакал, а затем вернулся, чтобы закончить разговор с ними и приказать слугам взять Симеона и связать его на глазах у братьев.

24 А він відвернувся від них та й заплакав... І вернувся до них, і говорив із ними. І взяв від них Симео́на, та й зв'язав його на їхніх очах.

25 Он велел наполнить зерном их сумки и мешки, положив незаметно каждому обратно в мешок его серебро, и дать пищи в дорогу — повеление его было исполнено.

25 А Йосип наказав, щоб напо́внили їхні мішки збіжжям, а срібло їхнє вернули кожному до його мішка, і дали їм поживи на дорогу. І їм зроблено так.

26 Братья взвалили на ослов свою поклажу с зерном и отправились в путь.

26 І поне́сли вони хліб свій на ослах своїх, і пішли звідти.

27 Когда же один из них на ночлеге развязал мешок, чтобы покормить осла, он увидел свое серебро — оно лежало сверху в мешке!

27 І відкрив один мішка свого, щоб ослові своєму дати паші на нічлігу, та й побачив срібло своє, — а воно ось в отворі мішка його!

28 «Мне вернули серебро! Вот оно в моем мешке!» — закричал он. У них оборвалось сердце, и братья в ужасе спрашивали друг друга: «Что же такое делает с нами Бог?»

28 І сказав він братам своїм: „Повернене срібло моє, — і ось воно в мішку моїм!“ І завмерло їм серце, і вони затремтіли, говорячи один до о́дного: „Що́ це Бог нам зробив?“

29 Возвратившись в Ханаан, к своему отцу Иакову, они рассказали ему всё, что с ними случилось:

29 І прибули вони до Якова, батька свого, до Кра́ю ханаанського, і розповіли́ йому все, що́ їх спіткало було, говорячи:

30 «Человек, который управляет той страной, был строг с нами и принял нас за лазутчиков.

30 „Той муж, пан того краю, говорив із нами суворо, і прийняв був нас як шпигунів того краю.

31 Мы сказали ему, что мы люди честные и вовсе не лазутчики,

31 А ми сказали йому: „Ми правдиві, — не були ми шпигунами!

32 что было нас двенадцать сыновей у отца: одного из братьев уже нет в живых, а младший остался в Ханаане с отцом нашим.

32 Ми дванадцятеро братів, сини нашого ба́тька. Одного нема, а наймолодший тепер з нашим батьком у ханаанському Краї“.

33 Тогда сказал нам правитель той страны: „Вот как я смогу узнать, честные ли вы люди: оставьте одного из ваших братьев у меня, возьмите зерно и отвезите своим голодающим семьям,

33 І сказав до нас муж той, пан того кра́ю: „З того пізна́ю, що правдиві ви, — зоста́вте зо мною одно́го вашого брата, а на голод домів ваших візьміть хліб та й ідіть.

34 но ко мне приведите вашего младшего брата, чтобы мне убедиться, что вы не лазутчики, а честные люди. Тогда отпущу я вашего брата, и страна наша будет открыта для вас“».

34 І приведіть до мене брата вашого найменшого, і бу́ду я знати, що ви не шпигуни, що ви правдиві. Тоді віддам вам вашого брата, і ви можете перехо́дити цей край для купівлі.“

35 А когда они стали опорожнять мешки, оказалось, что у каждого в мешке был его узел с серебром. Ужас охватил и братьев, и отца их при виде этого серебра.

35 І сталося, — вони випоро́жнювали мішки свої, а ось у кожного вузлик срібла його в його мішку! І побачили вузлики срібла свого, вони та їх батько, — і полякались.

36 «Лишаете вы меня детей! — воскликнул Иаков, отец их. — Иосифа нет, Симеона нет, а теперь еще и Вениамина взять хотите! Как тяжко нести мне всё это!»

36 І сказав до них Яків, їх батько: „Ви позбавили мене дітей, — Йосипа нема, і Симеона нема, а тепер Веніямина заберете? Усе те на мене!“

37 Рувим сказал отцу: «Убей моих двух сыновей, если я не приведу Вениамина к тебе. Доверь его мне, и я верну его тебе живым».

37 І промовив Руви́м до батька свого, кажучи: „Двох синів моїх уб'єш, коли не приведу його до тебе! Дай же його на руку мою, а я поверну його до тебе“.

38 «Не пойдет сын мой с вами! — возразил им Иаков. — Брат его умер, и он один у меня остался. Случись с ним несчастье в пути — не перенесу я утраты. Скорбью по нему в могилу сведете вы седую голову мою».

38 А той відказав: „Не зі́йде з вами мій син, бо брат його вмер, а він сам позостався... А трапиться йому нещастя в дорозі, якою підете, то в смутку зведете мою сивину до шео́лу!“