Библия - Обещанное Восстановление

Бытие

Глава 43

1 В той земле по-прежнему свирепствовал голод.

2 Когда они съели все зерно, привезенное из Египта, отец сказал им: — Вернитесь и купите нам еще немного еды.

3 Но Иуда сказал ему: — Тот человек нас строго предупредил: «Не показывайтесь мне на глаза, если с вами не будет вашего брата».

4 Если ты отпустишь с нами брата, то мы пойдем и купим для тебя еды.

5 Но если ты не отпустишь его, мы не пойдем, потому что тот человек сказал нам: «Не показывайтесь мне на глаза, если с вами не будет вашего брата».

6 — Зачем вы навели на меня эту беду, зачем сказали тому человеку, что у вас есть еще один брат? — спросил Израиль.

7 Они ответили: — Тот человек подробно расспрашивал нас о нас самих и о нашей семье: «Жив ли еще ваш отец? Нет ли у вас еще одного брата?» Мы просто отвечали на его вопросы. Откуда нам было знать, что он скажет: «Приведите сюда вашего брата»?

8 Иуда сказал Израилю, своему отцу: — Отпусти мальчика со мной, и мы тотчас же отправимся, чтобы все мы выжили и не погибли: и мы, и ты, и наши дети.

9 Я лично буду за него порукой; с меня лично ты спросишь за него. Если я не приведу его к тебе и не поставлю здесь перед тобой, я буду виноват перед тобой до самой смерти.

10 Если бы мы не медлили, то могли бы пойти и вернуться уже дважды.

11 Тогда их отец Израиль сказал им: — Если этого не избежать, то сделайте вот что: положите в сумки лучшие плоды этой земли и отнесите в дар тому человеку — бальзам и мед, специи и мирру, фисташки и миндаль.

12 Возьмите вдвое больше серебра, чтобы вам принести с собой и то, что было положено обратно в ваши мешки: возможно, это была ошибка.

13 Возьмите и вашего брата и, не медля, идите снова к тому человеку.

14 Пусть Бог Всемогущий дарует вам милость перед ним, чтобы он позволил и другому вашему брату, и Вениамину вернуться с вами. Что же до меня, то если мне суждено лишиться детей, пусть я лишусь.

15 Они взяли подарки и вдвое больше серебра, затем взяли Вениамина, немедля отправились в Египет и предстали перед Иосифом.

16 Когда Иосиф увидел, что Вениамин с ними, он сказал своему управляющему: — Отведи этих людей ко мне в дом, заколи что-нибудь из скота и приготовь обед; они будут есть со мной в полдень.

17 Человек сделал, как ему было велено, и привел их в дом Иосифа.

18 Они испугались, когда их привели к нему в дом, потому что подумали: «Нас привели сюда из-за серебра, которое вернулось в наши мешки в первый раз. Он хочет напасть на нас, и одолеть, и взять в рабство, и забрать наших ослов».

19 Они подошли к управляющему Иосифа и заговорили с ним у входа в дом:

20 — Послушай, господин, — сказали они, — мы уже приходили сюда один раз купить еды,

21 но когда мы остановились на ночь и развязали мешки, каждый из нас нашел там свое серебро полным весом; поэтому мы принесли его обратно.

22 Мы принесли с собой и еще серебра, чтобы купить еды, и мы не знаем, кто в прошлый раз положил наше серебро к нам в мешки.

23 Он ответил: — Все в порядке, не бойтесь. Ваш Бог, Бог вашего отца, положил это сокровище в ваши мешки; а я получил ваше серебро. Затем он вывел к ним Симеона.

24 Управляющий привел братьев в дом Иосифа, дал им воды вымыть ноги и дал корма их ослам.

25 Они приготовили подарки к прибытию Иосифа в полдень, потому что им сказали, что они будут там обедать.

26 Когда Иосиф пришел домой, они преподнесли ему подарки и склонились перед ним до земли.

27 Он спросил их о здоровье, потом сказал: — А как ваш престарелый отец, о котором вы говорили мне? Жив ли он еще?

28 Они ответили: — Твой раб, наш отец, еще жив и здоров. И низко поклонились из почтения к нему.

29 Он оглянулся и увидел своего брата Вениамина, сына своей матери. Он спросил: — Это — ваш младший брат, тот, о котором вы говорили мне? Бог да будет милостив к тебе, мой сын!

30 Глубоко тронутый видом брата, он поспешно ушел и искал укромного места. Он вошел к себе в комнату и там разрыдался.

31 Затем, умыв лицо, он вновь вышел, и, совладав со своими чувствами, сказал: — Подавайте еду.

32 Ему подали отдельно, братьям отдельно и египтянам, которые ели с ним, отдельно, потому что египтяне не могли есть с евреями, это было мерзко для египтян.

33 Братьев усадили перед ним по возрасту, от первенца до младшего, и они глядели друг на друга в изумлении.

34 Им подавали кушанья со стола Иосифа, и доля Вениамина была впятеро больше, чем у других. Они пировали и пили с ним вволю.

Буття

Розділ 43

1 А голод став тяжки́й у тім краї.

2 І сталося, як вони скінчи́ли їсти хліб, що привезли були з Єгипту, то сказав до них ба́тько їх: „Верніться, купіть нам трохи їжі!“

3 І сказав йому Юда, говорячи: „Рішуче освідчив нам той муж, кажучи: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами!“

4 Як ти пошлеш брата нашого з нами, то ми зі́йдемо, і купимо тобі їжі.

5 А коли не пошлеш, не зі́йдемо, бо муж той сказав нам: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами“.

6 І промовив Ізра́їль: „На́що зло ви вчинили мені, що сказали тому мужеві, що ще маєте брата?“

7 А вони відказали: „Розпитуючи, випитував той муж про нас та про місце нашого народження, говорячи: Чи батько ваш іще живий? Чи є в вас брат? І ми розповіли йому відповідно до цих слів. Чи могли ми знати, що скаже: Приведіть вашого брата?“

8 І сказав Юда до Ізраїля, батька свого: „Пошли ж цього юнака зо мною, і встаньмо, та й ходім, і бу́демо жити, і не повмираємо і ми, і ти, і наші діти.

9 Я поручуся за нього, — з моєї руки бу́деш його ти жадати! Коли я не приведу його до тебе, і не поставлю перед лицем твоїм, то буду винним перед тобою по всі дні!

10 А коли б ми були не відтягалися, то тепер уже б вернулися були́ два рази“.

11 І сказав їм Ізра́їль, їх батько: „Коли так, то зробіть ви оце. Візьміть із плодів цього Краю, і віднесіть дарунка мужеві тому: трохи бальзаму, і трохи меду, пахощів, і ладану, дактилів, і мигдалів.

12 А срібла візьміть удвоє в руку свою. А срібло, повернене в отвір ваших мішків, верніть своєю рукою, — може то помилка.

13 А брата вашого заберіть, — і встаньте, ідіть до того мужа.

14 А Бог Всемогутній нехай дасть вам милосердя перед лицем того мужа, і нехай він відпустить вам другого вашого брата й Веніями́на. А я, — певно стратив сина свого́!“

15 І взяли ті люди того дарунка, і взяли вдвоє срібла в руку свою, і Веніямина, і встали, та й зійшли до Єгипту. І стали вони перед лицем Йосиповим.

16 І побачив Йосип Веніямина з ними, і сказав до того, що був над його домом: „Упровадь цих людей до дому, і нехай заріжуть худобину, і приготуй, бо зо мною бу́дуть їсти ці люди опівдні“.

17 І той чоловік зробив, як Йосип сказав був. І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому.

18 І полякалися ті люди, що були впроваджені до Йо́сипового дому. І сказали вони: „Через срібло, повернене напочатку в наших мішках, ми впроваджені, щоб причепитись до нас, і напасти на нас, і забрати за рабів нас та наші осли“.

19 І приступили вони до чоловіка, що над домом Йо́сиповим, та й говорили до нього при вході в дім.

20 І сказали вони: „Послухай, о пане мій, ми зійшли були напочатку купити їжі.

21 І сталося, коли ми прийшли на нічліг, і відкрили мішки свої, — а ось срібло кожного в отворі мішка його, наше срібло за вагою його! І ми вертаємо його нашою рукою!

22 А на купівлю їжі ми знесли нашою рукою інше срібло. Ми не знаємо, хто поклав був наше срібло до наших мішків“.

23 А той відказав: „Мир вам! Не бійтеся! Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб до ваших мішків. Срібло ваше прийшло до мене“. І вивів до них Симеона.

24 І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому, і дав води, а вони вмили ноги свої, і дав паші їхнім ослам.

25 І вони пригото́вили дарунки до приходу Йосипа опі́вдні, бо почули, що там вони їстимуть хліб.

26 І ввійшов Йо́сип до дому, а вони прине́сли йому до дому дарунка, що в їхній руці. І вони поклонилися йому до землі.

27 А він запитав їх про мир і сказав: „Чи гара́зд вашому батькові старому, про якого ви розповідали? Чи він ще живий?“

28 А вони відказали: „Гаразд рабові твоєму, батькові нашому. Ще він живий“. І вони схилилися, і вклонилися до землі.

29 І звів він очі свої, та й побачив Веніямина, свого брата, сина матері своєї, і промовив: „Чи то ваш наймолодший брат, що ви мені розповідали?“ І сказав: „Нехай Бог буде милости́вий до тебе, мій сину!“

30 І Йо́сип поспішив, бо порушилася його любов до брата його, і хотів він заплакати. І ввійшов він до іншої кімнати, і заплакав там...

31 І вмив він лице своє, і вийшов, і стримався, та й сказав: „Покладіть хліба!“

32 І поклали йому окремо, а їм окремо, й єгиптянам, що їли з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти хліб з євреями, бо це огида для Єгипту.

33 І вони посідали перед ним, — перворідний за перворідством своїм, а молодший за молодістю своєю. І здивувалися ці люди один перед о́дним.

34 І він посилав дари страви від себе до них. А дар Веніяминів був більший від дару всіх їх уп'ятеро. І пили вони, і повпива́лися з ним.

Бытие Глава 43	Буття Розділ 43
1 В той земле по-прежнему свирепствовал голод.	1 А голод став тяжки́й у тім краї.
2 Когда они съели все зерно, привезенное из Египта, отец сказал им: — Вернитесь и купите нам еще немного еды.	2 І сталося, як вони скінчи́ли їсти хліб, що привезли були з Єгипту, то сказав до них ба́тько їх: „Верніться, купіть нам трохи їжі!“
3 Но Иуда сказал ему: — Тот человек нас строго предупредил: «Не показывайтесь мне на глаза, если с вами не будет вашего брата».	3 І сказав йому Юда, говорячи: „Рішуче освідчив нам той муж, кажучи: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами!“
4 Если ты отпустишь с нами брата, то мы пойдем и купим для тебя еды.	4 Як ти пошлеш брата нашого з нами, то ми зі́йдемо, і купимо тобі їжі.
5 Но если ты не отпустишь его, мы не пойдем, потому что тот человек сказал нам: «Не показывайтесь мне на глаза, если с вами не будет вашего брата».	5 А коли не пошлеш, не зі́йдемо, бо муж той сказав нам: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами“.
6 — Зачем вы навели на меня эту беду, зачем сказали тому человеку, что у вас есть еще один брат? — спросил Израиль.	6 І промовив Ізра́їль: „На́що зло ви вчинили мені, що сказали тому мужеві, що ще маєте брата?“
7 Они ответили: — Тот человек подробно расспрашивал нас о нас самих и о нашей семье: «Жив ли еще ваш отец? Нет ли у вас еще одного брата?» Мы просто отвечали на его вопросы. Откуда нам было знать, что он скажет: «Приведите сюда вашего брата»?	7 А вони відказали: „Розпитуючи, випитував той муж про нас та про місце нашого народження, говорячи: Чи батько ваш іще живий? Чи є в вас брат? І ми розповіли йому відповідно до цих слів. Чи могли ми знати, що скаже: Приведіть вашого брата?“
8 Иуда сказал Израилю, своему отцу: — Отпусти мальчика со мной, и мы тотчас же отправимся, чтобы все мы выжили и не погибли: и мы, и ты, и наши дети.	8 І сказав Юда до Ізраїля, батька свого: „Пошли ж цього юнака зо мною, і встаньмо, та й ходім, і бу́демо жити, і не повмираємо і ми, і ти, і наші діти.
9 Я лично буду за него порукой; с меня лично ты спросишь за него. Если я не приведу его к тебе и не поставлю здесь перед тобой, я буду виноват перед тобой до самой смерти.	9 Я поручуся за нього, — з моєї руки бу́деш його ти жадати! Коли я не приведу його до тебе, і не поставлю перед лицем твоїм, то буду винним перед тобою по всі дні!
10 Если бы мы не медлили, то могли бы пойти и вернуться уже дважды.	10 А коли б ми були не відтягалися, то тепер уже б вернулися були́ два рази“.
11 Тогда их отец Израиль сказал им: — Если этого не избежать, то сделайте вот что: положите в сумки лучшие плоды этой земли и отнесите в дар тому человеку — бальзам и мед, специи и мирру, фисташки и миндаль.	11 І сказав їм Ізра́їль, їх батько: „Коли так, то зробіть ви оце. Візьміть із плодів цього Краю, і віднесіть дарунка мужеві тому: трохи бальзаму, і трохи меду, пахощів, і ладану, дактилів, і мигдалів.
12 Возьмите вдвое больше серебра, чтобы вам принести с собой и то, что было положено обратно в ваши мешки: возможно, это была ошибка.	12 А срібла візьміть удвоє в руку свою. А срібло, повернене в отвір ваших мішків, верніть своєю рукою, — може то помилка.
13 Возьмите и вашего брата и, не медля, идите снова к тому человеку.	13 А брата вашого заберіть, — і встаньте, ідіть до того мужа.
14 Пусть Бог Всемогущий дарует вам милость перед ним, чтобы он позволил и другому вашему брату, и Вениамину вернуться с вами. Что же до меня, то если мне суждено лишиться детей, пусть я лишусь.	14 А Бог Всемогутній нехай дасть вам милосердя перед лицем того мужа, і нехай він відпустить вам другого вашого брата й Веніями́на. А я, — певно стратив сина свого́!“
15 Они взяли подарки и вдвое больше серебра, затем взяли Вениамина, немедля отправились в Египет и предстали перед Иосифом.	15 І взяли ті люди того дарунка, і взяли вдвоє срібла в руку свою, і Веніямина, і встали, та й зійшли до Єгипту. І стали вони перед лицем Йосиповим.
16 Когда Иосиф увидел, что Вениамин с ними, он сказал своему управляющему: — Отведи этих людей ко мне в дом, заколи что-нибудь из скота и приготовь обед; они будут есть со мной в полдень.	16 І побачив Йосип Веніямина з ними, і сказав до того, що був над його домом: „Упровадь цих людей до дому, і нехай заріжуть худобину, і приготуй, бо зо мною бу́дуть їсти ці люди опівдні“.
17 Человек сделал, как ему было велено, и привел их в дом Иосифа.	17 І той чоловік зробив, як Йосип сказав був. І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому.
18 Они испугались, когда их привели к нему в дом, потому что подумали: «Нас привели сюда из-за серебра, которое вернулось в наши мешки в первый раз. Он хочет напасть на нас, и одолеть, и взять в рабство, и забрать наших ослов».	18 І полякалися ті люди, що були впроваджені до Йо́сипового дому. І сказали вони: „Через срібло, повернене напочатку в наших мішках, ми впроваджені, щоб причепитись до нас, і напасти на нас, і забрати за рабів нас та наші осли“.
19 Они подошли к управляющему Иосифа и заговорили с ним у входа в дом:	19 І приступили вони до чоловіка, що над домом Йо́сиповим, та й говорили до нього при вході в дім.
20 — Послушай, господин, — сказали они, — мы уже приходили сюда один раз купить еды,	20 І сказали вони: „Послухай, о пане мій, ми зійшли були напочатку купити їжі.
21 но когда мы остановились на ночь и развязали мешки, каждый из нас нашел там свое серебро полным весом; поэтому мы принесли его обратно.	21 І сталося, коли ми прийшли на нічліг, і відкрили мішки свої, — а ось срібло кожного в отворі мішка його, наше срібло за вагою його! І ми вертаємо його нашою рукою!
22 Мы принесли с собой и еще серебра, чтобы купить еды, и мы не знаем, кто в прошлый раз положил наше серебро к нам в мешки.	22 А на купівлю їжі ми знесли нашою рукою інше срібло. Ми не знаємо, хто поклав був наше срібло до наших мішків“.
23 Он ответил: — Все в порядке, не бойтесь. Ваш Бог, Бог вашего отца, положил это сокровище в ваши мешки; а я получил ваше серебро. Затем он вывел к ним Симеона.	23 А той відказав: „Мир вам! Не бійтеся! Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб до ваших мішків. Срібло ваше прийшло до мене“. І вивів до них Симеона.
24 Управляющий привел братьев в дом Иосифа, дал им воды вымыть ноги и дал корма их ослам.	24 І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому, і дав води, а вони вмили ноги свої, і дав паші їхнім ослам.
25 Они приготовили подарки к прибытию Иосифа в полдень, потому что им сказали, что они будут там обедать.	25 І вони пригото́вили дарунки до приходу Йосипа опі́вдні, бо почули, що там вони їстимуть хліб.
26 Когда Иосиф пришел домой, они преподнесли ему подарки и склонились перед ним до земли.	26 І ввійшов Йо́сип до дому, а вони прине́сли йому до дому дарунка, що в їхній руці. І вони поклонилися йому до землі.
27 Он спросил их о здоровье, потом сказал: — А как ваш престарелый отец, о котором вы говорили мне? Жив ли он еще?	27 А він запитав їх про мир і сказав: „Чи гара́зд вашому батькові старому, про якого ви розповідали? Чи він ще живий?“
28 Они ответили: — Твой раб, наш отец, еще жив и здоров. И низко поклонились из почтения к нему.	28 А вони відказали: „Гаразд рабові твоєму, батькові нашому. Ще він живий“. І вони схилилися, і вклонилися до землі.
29 Он оглянулся и увидел своего брата Вениамина, сына своей матери. Он спросил: — Это — ваш младший брат, тот, о котором вы говорили мне? Бог да будет милостив к тебе, мой сын!	29 І звів він очі свої, та й побачив Веніямина, свого брата, сина матері своєї, і промовив: „Чи то ваш наймолодший брат, що ви мені розповідали?“ І сказав: „Нехай Бог буде милости́вий до тебе, мій сину!“
30 Глубоко тронутый видом брата, он поспешно ушел и искал укромного места. Он вошел к себе в комнату и там разрыдался.	30 І Йо́сип поспішив, бо порушилася його любов до брата його, і хотів він заплакати. І ввійшов він до іншої кімнати, і заплакав там...
31 Затем, умыв лицо, он вновь вышел, и, совладав со своими чувствами, сказал: — Подавайте еду.	31 І вмив він лице своє, і вийшов, і стримався, та й сказав: „Покладіть хліба!“
32 Ему подали отдельно, братьям отдельно и египтянам, которые ели с ним, отдельно, потому что египтяне не могли есть с евреями, это было мерзко для египтян.	32 І поклали йому окремо, а їм окремо, й єгиптянам, що їли з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти хліб з євреями, бо це огида для Єгипту.
33 Братьев усадили перед ним по возрасту, от первенца до младшего, и они глядели друг на друга в изумлении.	33 І вони посідали перед ним, — перворідний за перворідством своїм, а молодший за молодістю своєю. І здивувалися ці люди один перед о́дним.
34 Им подавали кушанья со стола Иосифа, и доля Вениамина была впятеро больше, чем у других. Они пировали и пили с ним вволю.	34 І він посилав дари страви від себе до них. А дар Веніяминів був більший від дару всіх їх уп'ятеро. І пили вони, і повпива́лися з ним.

Ветхий
завет

Новый
завет

Бытие

Глава 43

Буття

Розділ 43

Бытие

Глава 43

Буття

Розділ 43

Ветхий завет

Новый завет

Бытие

Глава 43

Буття

Розділ 43

Бытие

Глава 43

Буття

Розділ 43

Ветхий
завет

Новый
завет