Евангелие от ЛукиГлава 7 |
|
1 |
|
2 У одного |
|
3 Услышав |
|
4 И |
|
5 ибо |
|
6 |
|
7 потому |
|
8 Ибо |
|
9 Услышав |
|
10 |
|
11 |
|
12 Когда |
|
13 |
|
14 И, |
|
15 |
|
16 И |
|
17 |
|
18 |
|
19 |
|
20 |
|
21 А |
|
22 И |
|
23 |
|
24 По отшествии |
|
25 |
|
26 |
|
27 |
|
28 |
|
29 И |
|
30 |
|
31 Тогда |
|
32 |
|
33 |
|
34 |
|
35 |
|
36 |
|
37 И |
|
38 и, |
|
39 |
|
40 |
|
41 Иисус сказал: |
|
42 |
|
43 |
|
44 И, |
|
45 |
|
46 |
|
47 |
|
48 Ей |
|
49 И |
|
50 Он же |
Вiд ЛукиРозділ 7 |
|
1 |
|
2 У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому́, і вмирати вже мав. |
|
3 А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старши́х, і благав Його, щоб прийшов, і вздоро́вив раба́ його. |
|
4 Вони ж прибули́ до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: „Він достойний, щоб Ти це зробив йому. |
|
5 Бо він любить наро́д наш, та й для нас синагогу поставив“. |
|
6 І пішов Ісус із ними. І коли недале́ко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: „Не турбу́йся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. |
|
7 Тому́ то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, — і раб мій одужає. |
|
8 Бо й я — люди́на підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, — то йде він, а тому: прийди, — і прихо́дить, а своєму рабо́ві: зроби теє — і зробить“. |
|
9 Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до на́товпу, що йшов слідо́м за Ним, промовив: „Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!“ |
|
10 А коли посланці́ повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб! |
|
11 |
|
12 І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста. |
|
13 Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“ |
|
14 І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“ |
|
15 І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. |
|
16 А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“ |
|
17 І розійшлася ця чутка про Нього по ці́лій Юдеї, і по всій тій країні. |
|
18 |
|
19 і послав їх до Господа з за́питом: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ |
|
20 А мужі, прийшовши до Нього, сказали: „Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ |
|
21 А саме тоді багатьох уздоро́вив був Він від неду́гів і мук, і від ду́хів злих, і сліпим багатьо́м вернув зір. |
|
22 І промовив Ісус їм у відповідь: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви бачили й чули: „Сліпі прозрівають“, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, „убогим звіщається Добра Нови́на“. |
|
23 І блаженний, хто через Мене споку́си не матиме!“ |
|
24 |
|
25 Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, — по палатах царськи́х. |
|
26 На що́ ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, — навіть більше, аніж на пророка. |
|
27 Це той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є!“ |
|
28 Кажу вам: Між наро́дженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві — той більший за нього“. |
|
29 І всі люди, що слухали, і ми́тники визнали Божу волю за слушну, — і охристились Івановим хрищенням. |
|
30 |
|
31 І промовив Госпо́дь: „До кого ж уподо́блю людей цього роду? І до ко́го подібні вони? |
|
32 Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один о́дного кличуть та кажуть: „Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“. |
|
33 Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: „Має він де́мона“. |
|
34 Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, а ви кажете: „Чоловік Цей ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“. |
|
35 І ви́правдалася мудрість усіма́ своїми діла́ми“. |
|
36 |
|
37 І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, аляба́строву пляшечку мира принесла, |
|
38 і, припавши до ніг Його зза́ду, плачучи́, почала обливати слізьми́ Йому ноги, і воло́ссям своїм витирала, но́ги Йому цілувала та миром масти́ла. |
|
39 Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, ка́жучи: „Коли б був Він пророк, Він би знав, хто́ ото й яка жінка до Нього торкається, — бож то грішниця!“ |
|
40 І озвався Ісус та й говорить до нього: „Маю, Си́моне, дещо сказати тобі“. А той відказав: „Кажи, Учителю“. |
|
41 І промовив Ісус: „Були два боржники́ в одно́го віри́теля; один був винен п'ятсо́т динаріїв, а другий — п'ятдеся́т. |
|
42 Як вони ж не могли заплатити, простив він обо́м. Скажи ж, котри́й із них більше полюбить його?“ |
|
43 Відповів Си́мон, говорячи: „Ду́маю, — той, кому більше простив“. І сказав Він йому: „Розсудив ти правдиво“. |
|
44 І, оберну́вшись до жінки, Він промовив до Си́мона: „Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, — ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропи́ла слізьми́ Мої ноги й обтерла воло́ссям своїм. |
|
45 Поцілунку не дав ти Мені, — а вона, відко́ли ввійшов Я, Мої но́ги цілує невпинно. |
|
46 Голови ти Моєї оливою не намастив, — а вона миром но́ги мої намастила. |
|
47 Ось тому говорю́ Я тобі: „Числе́нні гріхи її про́щені, бо багато вона полюбила. Кому́ ж мало прощається, такий мало любить“. |
|
48 А до неї промовив: „Прощаються тобі гріхи!“ |
|
49 А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: „Хто́ ж це Таки́й, що прощає й гріхи?“ |
|
50 А до жінки сказав Він: „Твоя віра спасла тебе, — іди з ми́ром собі!“ |
Евангелие от ЛукиГлава 7 |
Вiд ЛукиРозділ 7 |
|
1 |
1 |
|
2 У одного |
2 У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому́, і вмирати вже мав. |
|
3 Услышав |
3 А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старши́х, і благав Його, щоб прийшов, і вздоро́вив раба́ його. |
|
4 И |
4 Вони ж прибули́ до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: „Він достойний, щоб Ти це зробив йому. |
|
5 ибо |
5 Бо він любить наро́д наш, та й для нас синагогу поставив“. |
|
6 |
6 І пішов Ісус із ними. І коли недале́ко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: „Не турбу́йся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стрі́ху мою. |
|
7 потому |
7 Тому́ то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, — і раб мій одужає. |
|
8 Ибо |
8 Бо й я — люди́на підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, — то йде він, а тому: прийди, — і прихо́дить, а своєму рабо́ві: зроби теє — і зробить“. |
|
9 Услышав |
9 Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до на́товпу, що йшов слідо́м за Ним, промовив: „Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!“ |
|
10 |
10 А коли посланці́ повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб! |
|
11 |
11 |
|
12 Когда |
12 І ось, як до брами місько́ї набли́зився Він, вино́сили вмерлого, одинака́ в своєї матері, що вдовою була. І з нею був на́товп великий із міста. |
|
13 |
13 Як Господь же побачив її, то змилосе́рдивсь над нею, і до неї промовив: „Не плач!“ |
|
14 И, |
14 І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: „Юначе, кажу́ тобі: встань!“ |
|
15 |
15 І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. |
|
16 И |
16 А всіх о́страх пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: „Великий Пророк з'явився між нами, і згля́нувся Бог над наро́дом Своїм!“ |
|
17 |
17 І розійшлася ця чутка про Нього по ці́лій Юдеї, і по всій тій країні. |
|
18 |
18 |
|
19 |
19 і послав їх до Господа з за́питом: „Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ |
|
20 |
20 А мужі, прийшовши до Нього, сказали: „Іван Христитель послав нас до Тебе, питаючи: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?“ |
|
21 А |
21 А саме тоді багатьох уздоро́вив був Він від неду́гів і мук, і від ду́хів злих, і сліпим багатьо́м вернув зір. |
|
22 И |
22 І промовив Ісус їм у відповідь: „Ідіть, і перекажіть Іванові, що́ ви бачили й чули: „Сліпі прозрівають“, криві ходять, очищуються слабі на проказу, і чують глухі, воскресають померлі, „убогим звіщається Добра Нови́на“. |
|
23 |
23 І блаженний, хто через Мене споку́си не матиме!“ |
|
24 По отшествии |
24 |
|
25 |
25 Та на що́ ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одя́гненого? Аджеж ті, хто одягається славно, і розкішно живе, — по палатах царськи́х. |
|
26 |
26 На що́ ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, — навіть більше, аніж на пророка. |
|
27 |
27 Це той, що про нього написано: „Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця́, який перед Тобою дорогу Твою приготу́є!“ |
|
28 |
28 Кажу вам: Між наро́дженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві — той більший за нього“. |
|
29 И |
29 І всі люди, що слухали, і ми́тники визнали Божу волю за слушну, — і охристились Івановим хрищенням. |
|
30 |
30 |
|
31 Тогда |
31 І промовив Госпо́дь: „До кого ж уподо́блю людей цього роду? І до ко́го подібні вони? |
|
32 |
32 Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один о́дного кличуть та кажуть: „Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жа́лібно, та не плакали ви“. |
|
33 |
33 Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: „Має він де́мона“. |
|
34 |
34 Прийшов же Син Лю́дський, що їсть і п'є, а ви кажете: „Чоловік Цей ласу́н і п'яни́ця, Він при́ятель ми́тників і грішників“. |
|
35 |
35 І ви́правдалася мудрість усіма́ своїми діла́ми“. |
|
36 |
36 |
|
37 И |
37 І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, аляба́строву пляшечку мира принесла, |
|
38 и, |
38 і, припавши до ніг Його зза́ду, плачучи́, почала обливати слізьми́ Йому ноги, і воло́ссям своїм витирала, но́ги Йому цілувала та миром масти́ла. |
|
39 |
39 Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, ка́жучи: „Коли б був Він пророк, Він би знав, хто́ ото й яка жінка до Нього торкається, — бож то грішниця!“ |
|
40 |
40 І озвався Ісус та й говорить до нього: „Маю, Си́моне, дещо сказати тобі“. А той відказав: „Кажи, Учителю“. |
|
41 Иисус сказал: |
41 І промовив Ісус: „Були два боржники́ в одно́го віри́теля; один був винен п'ятсо́т динаріїв, а другий — п'ятдеся́т. |
|
42 |
42 Як вони ж не могли заплатити, простив він обо́м. Скажи ж, котри́й із них більше полюбить його?“ |
|
43 |
43 Відповів Си́мон, говорячи: „Ду́маю, — той, кому більше простив“. І сказав Він йому: „Розсудив ти правдиво“. |
|
44 И, |
44 І, оберну́вшись до жінки, Він промовив до Си́мона: „Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, — ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропи́ла слізьми́ Мої ноги й обтерла воло́ссям своїм. |
|
45 |
45 Поцілунку не дав ти Мені, — а вона, відко́ли ввійшов Я, Мої но́ги цілує невпинно. |
|
46 |
46 Голови ти Моєї оливою не намастив, — а вона миром но́ги мої намастила. |
|
47 |
47 Ось тому говорю́ Я тобі: „Числе́нні гріхи її про́щені, бо багато вона полюбила. Кому́ ж мало прощається, такий мало любить“. |
|
48 Ей |
48 А до неї промовив: „Прощаються тобі гріхи!“ |
|
49 И |
49 А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: „Хто́ ж це Таки́й, що прощає й гріхи?“ |
|
50 Он же |
50 А до жінки сказав Він: „Твоя віра спасла тебе, — іди з ми́ром собі!“ |