Вiд МаркаРозділ 12 |
|
1 |
|
2 А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградника в тих винарі́в. |
|
3 Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим. |
|
4 І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили. |
|
5 Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали. |
|
6 І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“ |
|
7 А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“ |
|
8 І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник. |
|
9 Отож, що́ пан виноградника зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградника іншим. |
|
10 Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем! |
|
11 Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“. |
|
12 І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли. |
|
13 |
|
14 Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“ |
|
15 А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“. |
|
16 І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“. |
|
17 Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони. |
|
18 |
|
19 „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“. |
|
20 Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей. |
|
21 Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій. |
|
22 І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка. |
|
23 А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“. |
|
24 Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили? |
|
25 Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі. |
|
26 Щождо мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“, |
|
27 Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“. |
|
28 |
|
29 Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“. |
|
30 І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!) |
|
31 А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“ |
|
32 І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“, |
|
33 і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“ |
|
34 Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його. |
|
35 |
|
36 Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ |
|
37 Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“ |
|
38 Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках, |
|
39 і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х, |
|
40 що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“ |
|
41 |
|
42 І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пті, цебто гріш. |
|
43 І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. |
|
44 Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“. |
MarkChapter 12 |
|
1 |
|
2 |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 And |
|
15 Shall we give, |
|
16 And |
|
17 And |
|
18 |
|
19 Master, |
|
20 Now there were |
|
21 And |
|
22 And |
|
23 In |
|
24 And |
|
25 |
|
26 |
|
27 |
|
28 |
|
29 And |
|
30 |
|
31 |
|
32 And |
|
33 And |
|
34 And |
|
35 |
|
36 |
|
37 |
|
38 |
|
39 |
|
40 |
|
41 |
|
42 And |
|
43 And |
|
44 |
Вiд МаркаРозділ 12 |
MarkChapter 12 |
|
1 |
1 |
|
2 А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградника в тих винарі́в. |
2 |
|
3 Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим. |
3 |
|
4 І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили. |
4 |
|
5 Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали. |
5 |
|
6 І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“ |
6 |
|
7 А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“ |
7 |
|
8 І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник. |
8 |
|
9 Отож, що́ пан виноградника зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградника іншим. |
9 |
|
10 Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем! |
10 |
|
11 Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“. |
11 |
|
12 І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли. |
12 |
|
13 |
13 |
|
14 Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“ |
14 And |
|
15 А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“. |
15 Shall we give, |
|
16 І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“. |
16 And |
|
17 Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони. |
17 And |
|
18 |
18 |
|
19 „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“. |
19 Master, |
|
20 Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей. |
20 Now there were |
|
21 Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій. |
21 And |
|
22 І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка. |
22 And |
|
23 А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“. |
23 In |
|
24 Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили? |
24 And |
|
25 Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі. |
25 |
|
26 Щождо мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“, |
26 |
|
27 Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“. |
27 |
|
28 |
28 |
|
29 Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“. |
29 And |
|
30 І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!) |
30 |
|
31 А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“ |
31 |
|
32 І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“, |
32 And |
|
33 і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“ |
33 And |
|
34 Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його. |
34 And |
|
35 |
35 |
|
36 Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“ |
36 |
|
37 Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“ |
37 |
|
38 Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках, |
38 |
|
39 і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х, |
39 |
|
40 що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“ |
40 |
|
41 |
41 |
|
42 І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пті, цебто гріш. |
42 And |
|
43 І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. |
43 And |
|
44 Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“. |
44 |