ДiїРозділ 27 |
1 |
2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня. |
3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати. |
4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́. |
5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри. |
6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього. |
7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні. |
8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я. |
9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити, |
10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“. |
11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив. |
12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі. |
13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту. |
14 |
15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися. |
16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли. |
17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так. |
18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись, |
19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч. |
20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись. |
21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди. |
22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля. |
23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́, |
24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“. |
25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано. |
26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“. |
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі. |
28 І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять. |
29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день. |
30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть, |
31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“ |
32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти. |
33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши. |
34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“ |
35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти. |
36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати. |
37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість. |
38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря. |
39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем. |
40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега. |
41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль. |
42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік. |
43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили, |
44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю! |
Деяния посланников МасихаГлава 27 |
1 |
2 Мы сели на адрамитский корабль, который должен был заходить в порты провинции Азия, и отправились в путь. С нами был македонянин Аристарх из Фессалоник. |
3 На следующий день мы причалили в Сидоне. Юлий хорошо обращался с Паулом и позволил ему навестить друзей, чтобы они позаботились о его нуждах. |
4 Мы опять вышли в море и прошли Кипр с подветренной стороны, чтобы избежать встречного ветра. |
5 Мы пересекли открытое море, омывающее берега Киликии и Памфилии, и причалили в ликийском городе Миры. |
6 Там римский офицер нашёл корабль из Александрии, направлявшийся в Италию, и посадил нас на него. |
7 В течение многих дней мы медленно продвигались вперёд и в конце концов, хотя и с трудностями, но прибыли в Книд. И так как ветер не давал нам двигаться в нужном направлении, мы подплыли к Криту со стороны Салмоны. |
8 С трудом продвигаясь вдоль побережья, мы прибыли в место, называемое Хорошие Пристани, недалеко от города Ласеи. |
9 Так как мы потеряли уже много времени и плавание становилось опасным, потому что даже иудейский осенний пост уже прошёл, Паул предупредил их: |
10 – Я вижу, что наше путешествие будет сопряжено с большой опасностью и тяжёлым ущербом не только для груза и корабля, но и для нашей жизни. |
11 Римский же офицер, вместо того чтобы послушать Паула, последовал совету капитана и владельца корабля. |
12 Порт этот был непригоден для зимовки, и большинство решило отправиться дальше, чтобы попытаться доплыть до Феникса и там зазимовать. Феникс был пристанью на Крите, открытой для юго-западного и северо-западного ветров. |
13 |
14 Немного времени спустя с острова подул ураганный северо-восточный ветер, называемый Эвракилоном. |
15 Он подхватил корабль, который не мог двигаться против ветра. Тогда мы отдались на волю волн и носились, гонимые ветром. |
16 Мы оказались с подветренной стороны маленького острова Кавда. Там нам с большими трудностями удалось сохранить лодку. |
17 Когда её подняли на корабль, матросы провели канаты под кораблем и обвязали его. Из страха сесть на песчаные отмели Сирта, они спустили паруса и продолжали плыть, носимые ветром. |
18 Шторм так сильно бросал корабль, что на следующий день они стали сбрасывать груз за борт. |
19 На третий день они своими руками выбросили за борт корабельные снасти. |
20 Несколько дней не было видно ни солнца, ни звёзд, а шторм все бушевал. Мы уже потеряли всякую надежду на спасение. |
21 Люди долго ничего не ели. Тогда Паул встал среди них и сказал: |
22 Но сейчас ободритесь, никто из вас не погибнет, только корабль разобьётся. |
23 Прошлой ночью мне явился ангел от Всевышнего, Которому я принадлежу и Которому служу. |
24 Он сказал мне: |
25 Так что не бойтесь! Я доверяю Всевышнему и верю, что всё будет так, как Он мне сказал. |
26 Корабль будет выброшен на какой-нибудь остров. |
27 |
28 Они замерили глубину, и оказалось, что глубина была тридцать шесть метров, а когда замерили немного позже, глубина была уже двадцать семь метров. . |
29 Матросы боялись, что нас ударит о камни, и спустили с кормы четыре якоря, молясь, чтобы скорее наступил день. |
30 Они попытались бежать с корабля и стали спускать спасательную лодку, делая вид, что хотят опустить якорь с носа корабля. |
31 Паул сказал римскому офицеру и солдатам: |
32 Тогда солдаты перерубили канаты, державшие лодку, и она упала в море. |
33 На рассвете Паул стал уговаривать людей поесть. |
34 Я настоятельно советую вам поесть, и это поможет вам спастись. Ни у кого из вас даже волос с головы не упадёт. |
35 Сказав это, Паул взял лепёшку, поблагодарил за неё Всевышнего перед всеми, разломил и стал есть. |
36 Людей это ободрило, и все принялись за еду. |
37 Всего на борту нас было двести семьдесят шесть человек. |
38 Когда люди досыта поели, они стали облегчать корабль, выбрасывая в море зерно. |
39 На рассвете они не узнали показавшуюся землю, но увидели бухту с песчаным берегом, к которому они и решили пристать, если удастся. |
40 Обрубив якоря и оставив их в море, матросы развязали рулевые вёсла, подняли малый парус и направили судно к берегу. |
41 Корабль налетел на песчаную косу и сел на мель. Нос глубоко увяз и был неподвижен, а корму разбивали волны. |
42 Солдаты решили убить всех заключённых, чтобы никто из них, выплыв, не сбежал. |
43 Но офицер хотел спасти Паула и остановил их. Он приказал тем, кто мог плавать, прыгать в воду первыми и плыть к берегу. |
44 Остальные должны были добираться на досках и на обломках от корабля. Таким образом все благополучно выбрались на берег. |
ДiїРозділ 27 |
Деяния посланников МасихаГлава 27 |
1 |
1 |
2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня. |
2 Мы сели на адрамитский корабль, который должен был заходить в порты провинции Азия, и отправились в путь. С нами был македонянин Аристарх из Фессалоник. |
3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати. |
3 На следующий день мы причалили в Сидоне. Юлий хорошо обращался с Паулом и позволил ему навестить друзей, чтобы они позаботились о его нуждах. |
4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́. |
4 Мы опять вышли в море и прошли Кипр с подветренной стороны, чтобы избежать встречного ветра. |
5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри. |
5 Мы пересекли открытое море, омывающее берега Киликии и Памфилии, и причалили в ликийском городе Миры. |
6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього. |
6 Там римский офицер нашёл корабль из Александрии, направлявшийся в Италию, и посадил нас на него. |
7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні. |
7 В течение многих дней мы медленно продвигались вперёд и в конце концов, хотя и с трудностями, но прибыли в Книд. И так как ветер не давал нам двигаться в нужном направлении, мы подплыли к Криту со стороны Салмоны. |
8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я. |
8 С трудом продвигаясь вдоль побережья, мы прибыли в место, называемое Хорошие Пристани, недалеко от города Ласеи. |
9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити, |
9 Так как мы потеряли уже много времени и плавание становилось опасным, потому что даже иудейский осенний пост уже прошёл, Паул предупредил их: |
10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“. |
10 – Я вижу, что наше путешествие будет сопряжено с большой опасностью и тяжёлым ущербом не только для груза и корабля, но и для нашей жизни. |
11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив. |
11 Римский же офицер, вместо того чтобы послушать Паула, последовал совету капитана и владельца корабля. |
12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі. |
12 Порт этот был непригоден для зимовки, и большинство решило отправиться дальше, чтобы попытаться доплыть до Феникса и там зазимовать. Феникс был пристанью на Крите, открытой для юго-западного и северо-западного ветров. |
13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту. |
13 |
14 |
14 Немного времени спустя с острова подул ураганный северо-восточный ветер, называемый Эвракилоном. |
15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися. |
15 Он подхватил корабль, который не мог двигаться против ветра. Тогда мы отдались на волю волн и носились, гонимые ветром. |
16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли. |
16 Мы оказались с подветренной стороны маленького острова Кавда. Там нам с большими трудностями удалось сохранить лодку. |
17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так. |
17 Когда её подняли на корабль, матросы провели канаты под кораблем и обвязали его. Из страха сесть на песчаные отмели Сирта, они спустили паруса и продолжали плыть, носимые ветром. |
18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись, |
18 Шторм так сильно бросал корабль, что на следующий день они стали сбрасывать груз за борт. |
19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч. |
19 На третий день они своими руками выбросили за борт корабельные снасти. |
20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись. |
20 Несколько дней не было видно ни солнца, ни звёзд, а шторм все бушевал. Мы уже потеряли всякую надежду на спасение. |
21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди. |
21 Люди долго ничего не ели. Тогда Паул встал среди них и сказал: |
22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля. |
22 Но сейчас ободритесь, никто из вас не погибнет, только корабль разобьётся. |
23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́, |
23 Прошлой ночью мне явился ангел от Всевышнего, Которому я принадлежу и Которому служу. |
24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“. |
24 Он сказал мне: |
25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано. |
25 Так что не бойтесь! Я доверяю Всевышнему и верю, что всё будет так, как Он мне сказал. |
26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“. |
26 Корабль будет выброшен на какой-нибудь остров. |
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі. |
27 |
28 І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять. |
28 Они замерили глубину, и оказалось, что глубина была тридцать шесть метров, а когда замерили немного позже, глубина была уже двадцать семь метров. . |
29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день. |
29 Матросы боялись, что нас ударит о камни, и спустили с кормы четыре якоря, молясь, чтобы скорее наступил день. |
30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть, |
30 Они попытались бежать с корабля и стали спускать спасательную лодку, делая вид, что хотят опустить якорь с носа корабля. |
31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“ |
31 Паул сказал римскому офицеру и солдатам: |
32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти. |
32 Тогда солдаты перерубили канаты, державшие лодку, и она упала в море. |
33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши. |
33 На рассвете Паул стал уговаривать людей поесть. |
34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“ |
34 Я настоятельно советую вам поесть, и это поможет вам спастись. Ни у кого из вас даже волос с головы не упадёт. |
35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти. |
35 Сказав это, Паул взял лепёшку, поблагодарил за неё Всевышнего перед всеми, разломил и стал есть. |
36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати. |
36 Людей это ободрило, и все принялись за еду. |
37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість. |
37 Всего на борту нас было двести семьдесят шесть человек. |
38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря. |
38 Когда люди досыта поели, они стали облегчать корабль, выбрасывая в море зерно. |
39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем. |
39 На рассвете они не узнали показавшуюся землю, но увидели бухту с песчаным берегом, к которому они и решили пристать, если удастся. |
40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега. |
40 Обрубив якоря и оставив их в море, матросы развязали рулевые вёсла, подняли малый парус и направили судно к берегу. |
41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль. |
41 Корабль налетел на песчаную косу и сел на мель. Нос глубоко увяз и был неподвижен, а корму разбивали волны. |
42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік. |
42 Солдаты решили убить всех заключённых, чтобы никто из них, выплыв, не сбежал. |
43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили, |
43 Но офицер хотел спасти Паула и остановил их. Он приказал тем, кто мог плавать, прыгать в воду первыми и плыть к берегу. |
44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю! |
44 Остальные должны были добираться на досках и на обломках от корабля. Таким образом все благополучно выбрались на берег. |