Пiсня над пiснями

Розділ 5

1 „Прийшов я до са́ду свого, о се́стро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальза́мом своїм, спожива́ю свого стільника́ разом із медом своїм, п'ю вино я своє зо своїм молоком! Споживайте, співдру́зі, — пийте до схо́чу, кохані!“

2 „Я сплю, — моє ж серце чува́є. Ось голос мого коханого! Стукає. „Відчини мені, се́стро моя, о моя ти подру́женько, голубко моя, моя чиста, — бо росою покри́лася вся моя голова, мої ку́чері — кра́плями ночі!“

3 „Зняла я одежу свою, — як зно́ву її надягну́? Помила я ні́жки свої, — як же їх занечи́щу?“

4 Мій коханий простя́г свою руку крізь о́твір, — і нутро моє схвилюва́лось від нього!

5 Встала я відчини́ти своє́му коханому, — а з рук моїх ка́пала ми́рра, і мирра текла́ на засу́вки замка́ з моїх пальців.

6 Відчинила своє́му коханому, — а коханий мій зник, відійшов! Душі не става́ло в мені, як він говорив. Я шукала його, та його не знайшла́. Я гука́ла його, та він не відізва́вся до мене.

7 Стріли мене сторожі́, що ходять по місті, — набили мене, завдали́ мені ра́ни. Здерли з мене моє покрива́ло, сторожі́ міських мурів!“

8 „Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, — як мого коханого стрінете ви, що йому повісте́? — Що я хвора з коха́ння!“

9 „Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливі́ша з жіно́к? Чим коха́ний твій кращий від іншіх коханих, що так заклина́єш ти нас?“

10 „Коханий мій білий й рум'я́ний, визначні́ший він від десяти тисяч інших.

11 Голова його — щиреє золото, його ку́чері — па́льмове віття, чорні, як во́рон.

12 Його очі — немов голубки́ над джере́лами во́дними, у молоці повими́вані, що над повним струмко́м посіда́ли!

13 Його ли́чка — як гря́дка бальза́му, немов квітники́ запашні́! Його губи — ліле́ї, з яких ка́пає ми́рра теку́ча!

14 Його руки — стовпці́ золоті, повиса́джувані хризолі́том, а ло́но його — твір мисте́цький з слоно́вої кости, покритий сапфі́рами!

15 Його сте́гна — стовпи мармуро́ві, поста́влені на золотії підста́ви! Його вигляд — немов той Лива́н, він юна́к — як ті ке́дри!

16 Уста його — солодо́щі, і він увесь — пожада́ння. Оце мій коханий, й оце мій дружо́к, дочки єрусали́мські!“

Песнь песней Соломона

Глава 5

1 — Я вошел в сад мой, сестра моя, невеста моя; я собрал мою мирру с пряностями моими, поел моего меда из сотов, напился вина моего с молоком моим. — Ешьте, друзья, и пейте! Пейте и насыщайтесь, возлюбленные!

2 — Я спала, но сердце мое бодрствовало. Послушайте! Возлюбленный мой стучится: «Открой мне, сестра моя, милая моя, голубка моя, чистая моя. Голова моя промокла от росы, волосы мои — от ночной влаги».

3 Я уже сняла одежду свою, как же мне снова одеться? Я вымыла ноги свои, как же мне снова их пачкать?

4 Возлюбленный мой просунул руку свою в скважину двери, и сердце мое затрепетало.

5 Я поднялась, чтобы отпереть возлюбленному моему, с рук моих капала мирра, с пальцев моих капала мирра на ручки замка.

6 Я открыла возлюбленному моему, но его уже не было — он ушел. Сердце мое опечалилось из-за его ухода. Я искала его, но не нашла, звала, но он не откликался.

7 Нашли меня стражи, обходящие город. Они избили меня, изранили и забрали накидку мою, стражи, стерегущие стены.

8 Дочери Иерусалима, я заклинаю вас, если встретите возлюбленного моего, передайте ему, что я изнемогаю от любви.

9 — Чем возлюбленный твой лучше других, прекраснейшая из женщин? Чем возлюбленный твой лучше других, что ты заклинаешь нас так?

10 — Возлюбленный мой здоров и румян, ему нет равных.

11 Голова его — чистое золото; волосы его — волнистые, черные, как вороново крыло.

12 Глаза его, как голуби при потоках вод, купающиеся в молоке, сидящие у стремнины.

13 Щеки его, словно грядки пряностей, издающих аромат. Губы его, словно лилии, источающие мирру.

14 Руки его — золотые жезлы, украшенные хризолитом. Живот его, словно изделие из слоновой кости, покрытое сапфирами.

15 Ноги его — мраморные столбы, установленные на подножиях из чистого золота. Его вид величествен, как горы Ливана, изыскан, как ливанские кедры.

16 Уста его — сама сладость, и все в нем желанно. Вот каков мой возлюбленный, вот каков мой друг, о дочери Иерусалима!

Пiсня над пiснями

Розділ 5

Песнь песней Соломона

Глава 5

1 „Прийшов я до са́ду свого, о се́стро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальза́мом своїм, спожива́ю свого стільника́ разом із медом своїм, п'ю вино я своє зо своїм молоком! Споживайте, співдру́зі, — пийте до схо́чу, кохані!“

1 — Я вошел в сад мой, сестра моя, невеста моя; я собрал мою мирру с пряностями моими, поел моего меда из сотов, напился вина моего с молоком моим. — Ешьте, друзья, и пейте! Пейте и насыщайтесь, возлюбленные!

2 „Я сплю, — моє ж серце чува́є. Ось голос мого коханого! Стукає. „Відчини мені, се́стро моя, о моя ти подру́женько, голубко моя, моя чиста, — бо росою покри́лася вся моя голова, мої ку́чері — кра́плями ночі!“

2 — Я спала, но сердце мое бодрствовало. Послушайте! Возлюбленный мой стучится: «Открой мне, сестра моя, милая моя, голубка моя, чистая моя. Голова моя промокла от росы, волосы мои — от ночной влаги».

3 „Зняла я одежу свою, — як зно́ву її надягну́? Помила я ні́жки свої, — як же їх занечи́щу?“

3 Я уже сняла одежду свою, как же мне снова одеться? Я вымыла ноги свои, как же мне снова их пачкать?

4 Мій коханий простя́г свою руку крізь о́твір, — і нутро моє схвилюва́лось від нього!

4 Возлюбленный мой просунул руку свою в скважину двери, и сердце мое затрепетало.

5 Встала я відчини́ти своє́му коханому, — а з рук моїх ка́пала ми́рра, і мирра текла́ на засу́вки замка́ з моїх пальців.

5 Я поднялась, чтобы отпереть возлюбленному моему, с рук моих капала мирра, с пальцев моих капала мирра на ручки замка.

6 Відчинила своє́му коханому, — а коханий мій зник, відійшов! Душі не става́ло в мені, як він говорив. Я шукала його, та його не знайшла́. Я гука́ла його, та він не відізва́вся до мене.

6 Я открыла возлюбленному моему, но его уже не было — он ушел. Сердце мое опечалилось из-за его ухода. Я искала его, но не нашла, звала, но он не откликался.

7 Стріли мене сторожі́, що ходять по місті, — набили мене, завдали́ мені ра́ни. Здерли з мене моє покрива́ло, сторожі́ міських мурів!“

7 Нашли меня стражи, обходящие город. Они избили меня, изранили и забрали накидку мою, стражи, стерегущие стены.

8 „Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, — як мого коханого стрінете ви, що йому повісте́? — Що я хвора з коха́ння!“

8 Дочери Иерусалима, я заклинаю вас, если встретите возлюбленного моего, передайте ему, что я изнемогаю от любви.

9 „Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливі́ша з жіно́к? Чим коха́ний твій кращий від іншіх коханих, що так заклина́єш ти нас?“

9 — Чем возлюбленный твой лучше других, прекраснейшая из женщин? Чем возлюбленный твой лучше других, что ты заклинаешь нас так?

10 „Коханий мій білий й рум'я́ний, визначні́ший він від десяти тисяч інших.

10 — Возлюбленный мой здоров и румян, ему нет равных.

11 Голова його — щиреє золото, його ку́чері — па́льмове віття, чорні, як во́рон.

11 Голова его — чистое золото; волосы его — волнистые, черные, как вороново крыло.

12 Його очі — немов голубки́ над джере́лами во́дними, у молоці повими́вані, що над повним струмко́м посіда́ли!

12 Глаза его, как голуби при потоках вод, купающиеся в молоке, сидящие у стремнины.

13 Його ли́чка — як гря́дка бальза́му, немов квітники́ запашні́! Його губи — ліле́ї, з яких ка́пає ми́рра теку́ча!

13 Щеки его, словно грядки пряностей, издающих аромат. Губы его, словно лилии, источающие мирру.

14 Його руки — стовпці́ золоті, повиса́джувані хризолі́том, а ло́но його — твір мисте́цький з слоно́вої кости, покритий сапфі́рами!

14 Руки его — золотые жезлы, украшенные хризолитом. Живот его, словно изделие из слоновой кости, покрытое сапфирами.

15 Його сте́гна — стовпи мармуро́ві, поста́влені на золотії підста́ви! Його вигляд — немов той Лива́н, він юна́к — як ті ке́дри!

15 Ноги его — мраморные столбы, установленные на подножиях из чистого золота. Его вид величествен, как горы Ливана, изыскан, как ливанские кедры.

16 Уста його — солодо́щі, і він увесь — пожада́ння. Оце мій коханий, й оце мій дружо́к, дочки єрусали́мські!“

16 Уста его — сама сладость, и все в нем желанно. Вот каков мой возлюбленный, вот каков мой друг, о дочери Иерусалима!