1 „Куди твій коха́ний пішов, о найвродливі́ша з жінок? Куди спрямува́в твій коха́ний? Бо ми пошукаємо його із тобою“.

2 „Мій коханий пішов до садо́чка свого́, в квітники́ запашні́, щоб па́сти в садка́х і збирати ліле́ї.

3 Я належу своєму коханому, а мені — мій коханий, що пасе між ліле́ями!“

4 „Ти прекрасна, моя ти подру́женько, мов та Тірца́,[6] ти хороша, як Єрусалим, ти грізна́, як війська́ з прапора́ми!

5 Відверни́ ти свої оченя́та від мене, бо вони непоко́ять мене! Твої коси — немов стадо кіз, що хви́лями сходять з того́ Гілеа́ду!

6 Твої зуби — немов та отара ове́ць, що з ку́пелю вийшли, що ко́тять близня́та, і між ними немає неплідної!

7 Мов частина грана́тного яблука — скро́ня твоя за серпа́нком твоїм!

8 Шістдеся́т є цариць, і вісімдеся́т є нало́жниць, а дівчатам немає числа, —

9 та єдина вона — ця голубка моя, моя чиста! У не́ньки своєї вона одина́чка, обра́на вона у своєї роди́тельки! Як бачили до́чки Сіону її, то щасливою звали її, цариці й нало́жниці — то вихваля́ли її:

10 Хто це така, що вона виглядає, немов та досві́тня зоря́, прекрасна, як місяць, як сонце — ясна́, як полки́ з прапора́ми — грізна́?“

11 „Зійшла я в орі́ховий сад, щоб погля́нути на пу́п'яночки при пото́ці, щоб побачити там, чи зацвів виноград, чи грана́тові яблуні порозцвіта́ли?

12 І не зчу́лася я, як мене посадила душа моя між колесни́ці моєї дружи́ни боя́р“.