ДiїРозділ 27 |
1 |
2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня. |
3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати. |
4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́. |
5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри. |
6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього. |
7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні. |
8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я. |
9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити, |
10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“. |
11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив. |
12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі. |
13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту. |
14 |
15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися. |
16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли. |
17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так. |
18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись, |
19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч. |
20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись. |
21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди. |
22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля. |
23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́, |
24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“. |
25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано. |
26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“. |
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі. |
28 І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять. |
29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день. |
30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть, |
31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“ |
32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти. |
33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши. |
34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“ |
35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти. |
36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати. |
37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість. |
38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря. |
39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем. |
40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега. |
41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль. |
42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік. |
43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили, |
44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю! |
Деяния апостоловГлава 27 |
1 |
2 Мы сели на корабль из Адрамиттия, который отплывал к берегам Азии, и отправились в путь. С нами был Аристарх, македонянин из Фессалоник. |
3 |
4 Оттуда мы вышли в море и из-за встречного ветра плыли вблизи острова Кипр. |
5 Мы пересекли море, омывающее берега Киликии и Памфилии, и прибыли в Миру, которая располагалась в Ликии. |
6 Там центурион нашёл александрийский корабль, плывущий в Италию, и посадил нас на него. |
7 Мы медленно плыли несколько дней. Ветер был встречный, и потому, с трудом добравшись до Книда, мы не смогли продолжать путь в том направлении, а поплыли на юг от острова Крит, придерживаясь побережья Салмоны. |
8 С трудом преодолевая течение вдоль берега, мы подошли к месту, называемому Безопасные Гавани, недалеко от города Ласея. |
9 |
10 сказав: |
11 Но кормчий и владелец судна убедили центуриона, и он не послушал Павла. |
12 Так как пристань не подходила для зимовки, большинство решило выйти оттуда в море, чтобы попытаться достичь Финика, пристани на Крите, обращённой на юго-запад и северо-запад, и там перезимовать. |
13 |
14 Но вскоре со стороны острова поднялся ветер, называемый Эвракилон. |
15 |
16 Мы пронеслись мимо островка, называемого Кауда, и с большим трудом смогли закрепить спасательную лодку. |
17 Подняв её на борт, моряки обвязали корабль верёвками, не дав ему распасться. Опасаясь, как бы ни сесть на мель в Сирте, они спустили парус, и ветер носил нас. |
18 На следующий день буря так разбушевалась, что мы стали выбрасывать груз, |
19 а на третий день бросили и корабельные снасти. |
20 Ни солнце, ни звёзды не появлялись в течение многих дней, а буря продолжала свирепствовать; всякая надежда на наше спасение окончательно исчезла. |
21 |
22 Но теперь я призываю вас не падать духом, потому что никто из вас не погибнет, только корабль сгинет. |
23 Прошлой ночью мне явился Ангел от Бога, Которому я принадлежу и которому служу, |
24 и сказал: „Не бойся, Павел. Ты должен предстать перед цезарем, и Бог даёт тебе обещание, что все, плывущие с тобой, останутся невредимыми”. |
25 Поэтому не падайте духом, друзья! Я верю в Бога и знаю, что всё случится так, как мне сказал Его Ангел. |
26 Нас должно выбросить на какой-нибудь остров». |
27 |
28 Измерив глубину, они обнаружили, что глубина составляла сорок метров. Через некоторое время они вновь измерили глубину, и теперь она была тридцать метров. |
29 Опасаясь, что мы можем сесть на подводные камни, они сбросили с кормы четыре якоря и стали молиться о наступлении дня. |
30 Моряки пытались бежать с корабля: они спустили на воду лодку будто для того, чтобы бросить якоря с носа, |
31 но Павел сказал центуриону и солдатам: |
32 Тогда воины перерезали канаты, державшие лодку, и она упала в воду. |
33 |
34 Поэтому, прошу вас, поешьте что-нибудь. Вы нуждаетесь в этом, чтобы выжить. С вашей головы не упадёт ни один волос». |
35 Произнеся эти слова, он взял немного хлеба, возблагодарил Бога перед всеми и, преломив, стал есть. |
36 |
37 |
38 Насытившись, они стали освобождать корабль от лишнего груза, выкидывая в море зерно. |
39 |
40 Матросы освободили якоря, перерезав канаты, развязали верёвки, державшие кормила, и, направив носовой парус по ветру, поплыли к берегу. |
41 Но корабль сел на песчаную мель, нос его увяз и оказался недвижим, а сильные волны разбивали корму. |
42 Солдаты решили убить узников, чтобы ни один не мог уплыть и скрыться, |
43 но центурион, желая спасти жизнь Павлу, удержал их от этого. Он приказал тем, кто умел плавать, первыми прыгать с корабля и добираться до суши, |
44 а остальным велел следовать за собой, держась за доски или обломки корабля. Так все благополучно добрались до берега, и никто не утонул. |
ДiїРозділ 27 |
Деяния апостоловГлава 27 |
1 |
1 |
2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня. |
2 Мы сели на корабль из Адрамиттия, который отплывал к берегам Азии, и отправились в путь. С нами был Аристарх, македонянин из Фессалоник. |
3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати. |
3 |
4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́. |
4 Оттуда мы вышли в море и из-за встречного ветра плыли вблизи острова Кипр. |
5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри. |
5 Мы пересекли море, омывающее берега Киликии и Памфилии, и прибыли в Миру, которая располагалась в Ликии. |
6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього. |
6 Там центурион нашёл александрийский корабль, плывущий в Италию, и посадил нас на него. |
7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні. |
7 Мы медленно плыли несколько дней. Ветер был встречный, и потому, с трудом добравшись до Книда, мы не смогли продолжать путь в том направлении, а поплыли на юг от острова Крит, придерживаясь побережья Салмоны. |
8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я. |
8 С трудом преодолевая течение вдоль берега, мы подошли к месту, называемому Безопасные Гавани, недалеко от города Ласея. |
9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити, |
9 |
10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“. |
10 сказав: |
11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив. |
11 Но кормчий и владелец судна убедили центуриона, и он не послушал Павла. |
12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі. |
12 Так как пристань не подходила для зимовки, большинство решило выйти оттуда в море, чтобы попытаться достичь Финика, пристани на Крите, обращённой на юго-запад и северо-запад, и там перезимовать. |
13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту. |
13 |
14 |
14 Но вскоре со стороны острова поднялся ветер, называемый Эвракилон. |
15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися. |
15 |
16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли. |
16 Мы пронеслись мимо островка, называемого Кауда, и с большим трудом смогли закрепить спасательную лодку. |
17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так. |
17 Подняв её на борт, моряки обвязали корабль верёвками, не дав ему распасться. Опасаясь, как бы ни сесть на мель в Сирте, они спустили парус, и ветер носил нас. |
18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись, |
18 На следующий день буря так разбушевалась, что мы стали выбрасывать груз, |
19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч. |
19 а на третий день бросили и корабельные снасти. |
20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись. |
20 Ни солнце, ни звёзды не появлялись в течение многих дней, а буря продолжала свирепствовать; всякая надежда на наше спасение окончательно исчезла. |
21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди. |
21 |
22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля. |
22 Но теперь я призываю вас не падать духом, потому что никто из вас не погибнет, только корабль сгинет. |
23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́, |
23 Прошлой ночью мне явился Ангел от Бога, Которому я принадлежу и которому служу, |
24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“. |
24 и сказал: „Не бойся, Павел. Ты должен предстать перед цезарем, и Бог даёт тебе обещание, что все, плывущие с тобой, останутся невредимыми”. |
25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано. |
25 Поэтому не падайте духом, друзья! Я верю в Бога и знаю, что всё случится так, как мне сказал Его Ангел. |
26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“. |
26 Нас должно выбросить на какой-нибудь остров». |
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі. |
27 |
28 І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять. |
28 Измерив глубину, они обнаружили, что глубина составляла сорок метров. Через некоторое время они вновь измерили глубину, и теперь она была тридцать метров. |
29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день. |
29 Опасаясь, что мы можем сесть на подводные камни, они сбросили с кормы четыре якоря и стали молиться о наступлении дня. |
30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть, |
30 Моряки пытались бежать с корабля: они спустили на воду лодку будто для того, чтобы бросить якоря с носа, |
31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“ |
31 но Павел сказал центуриону и солдатам: |
32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти. |
32 Тогда воины перерезали канаты, державшие лодку, и она упала в воду. |
33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши. |
33 |
34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“ |
34 Поэтому, прошу вас, поешьте что-нибудь. Вы нуждаетесь в этом, чтобы выжить. С вашей головы не упадёт ни один волос». |
35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти. |
35 Произнеся эти слова, он взял немного хлеба, возблагодарил Бога перед всеми и, преломив, стал есть. |
36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати. |
36 |
37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість. |
37 |
38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря. |
38 Насытившись, они стали освобождать корабль от лишнего груза, выкидывая в море зерно. |
39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем. |
39 |
40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега. |
40 Матросы освободили якоря, перерезав канаты, развязали верёвки, державшие кормила, и, направив носовой парус по ветру, поплыли к берегу. |
41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль. |
41 Но корабль сел на песчаную мель, нос его увяз и оказался недвижим, а сильные волны разбивали корму. |
42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік. |
42 Солдаты решили убить узников, чтобы ни один не мог уплыть и скрыться, |
43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили, |
43 но центурион, желая спасти жизнь Павлу, удержал их от этого. Он приказал тем, кто умел плавать, первыми прыгать с корабля и добираться до суши, |
44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю! |
44 а остальным велел следовать за собой, держась за доски или обломки корабля. Так все благополучно добрались до берега, и никто не утонул. |