Дiї

Розділ 27

1 А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.

2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.

3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.

4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.

5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.

6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.

7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.

8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.

9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,

10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.

11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.

12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.

13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.

14 Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.

15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.

16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.

17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.

18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,

19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.

20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.

21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.

22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.

23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,

24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.

25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.

26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.

27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.

28 І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.

29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день.

30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,

31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“

32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.

33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.

34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“

35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.

36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.

37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.

38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.

39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.

40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.

41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.

42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.

43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,

44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!

Деяния апостолов

Глава 27

1 Когда было принято решение, что мы поплывём в Италию, Павел и некоторые другие узники были переданы центуриону Юлию, служившему в полке императора Августа.

2 Мы сели на корабль из Адрамиттия, который отплывал к берегам Азии, и отправились в путь. С нами был Аристарх, македонянин из Фессалоник.

3 На следующий день мы высадились в Сидоне, и Юлий по-хорошему обошёлся с Павлом, позволив ему пойти к друзьям, которые и позаботились о нём.

4 Оттуда мы вышли в море и из-за встречного ветра плыли вблизи острова Кипр.

5 Мы пересекли море, омывающее берега Киликии и Памфилии, и прибыли в Миру, которая располагалась в Ликии.

6 Там центурион нашёл александрийский корабль, плывущий в Италию, и посадил нас на него.

7 Мы медленно плыли несколько дней. Ветер был встречный, и потому, с трудом добравшись до Книда, мы не смогли продолжать путь в том направлении, а поплыли на юг от острова Крит, придерживаясь побережья Салмоны.

8 С трудом преодолевая течение вдоль берега, мы подошли к месту, называемому Безопасные Гавани, недалеко от города Ласея.

9 Много времени было потеряно, и плыть стало уже опасно, потому что к тому времени иудейский пост уже прошёл. Павел предупредил их,

10 сказав: «Послушайте! Я предвижу, что наше путешествие обернётся бедой, корабль вместе с грузом будет потерян, да и мы можем жизнь потерять».

11 Но кормчий и владелец судна убедили центуриона, и он не послушал Павла.

12 Так как пристань не подходила для зимовки, большинство решило выйти оттуда в море, чтобы попытаться достичь Финика, пристани на Крите, обращённой на юго-запад и северо-запад, и там перезимовать.

13 Когда подул лёгкий южный ветер, моряки подумали, что это как раз то, что им нужно, подняли якорь, и мы поплыли вдоль Крита.

14 Но вскоре со стороны острова поднялся ветер, называемый Эвракилон.

15 Корабль попал в бурю и не мог идти против ветра. Мы отдались на волю ветра, и нас бросало в разные стороны.

16 Мы пронеслись мимо островка, называемого Кауда, и с большим трудом смогли закрепить спасательную лодку.

17 Подняв её на борт, моряки обвязали корабль верёвками, не дав ему распасться. Опасаясь, как бы ни сесть на мель в Сирте, они спустили парус, и ветер носил нас.

18 На следующий день буря так разбушевалась, что мы стали выбрасывать груз,

19 а на третий день бросили и корабельные снасти.

20 Ни солнце, ни звёзды не появлялись в течение многих дней, а буря продолжала свирепствовать; всякая надежда на наше спасение окончательно исчезла.

21 Уже давно никто ничего не ел. Тогда Павел встал и сказал: «Люди, надо было вам послушаться моего совета и не отплывать с Крита. Тогда бы не было ни всех этих бедствий, ни потерь.

22 Но теперь я призываю вас не падать духом, потому что никто из вас не погибнет, только корабль сгинет.

23 Прошлой ночью мне явился Ангел от Бога, Которому я принадлежу и которому служу,

24 и сказал: „Не бойся, Павел. Ты должен предстать перед цезарем, и Бог даёт тебе обещание, что все, плывущие с тобой, останутся невредимыми”.

25 Поэтому не падайте духом, друзья! Я верю в Бога и знаю, что всё случится так, как мне сказал Его Ангел.

26 Нас должно выбросить на какой-нибудь остров».

27 Когда наступила четырнадцатая ночь, нас несло через Адриатическое море. Тогда моряки почувствовали, что рядом земля.

28 Измерив глубину, они обнаружили, что глубина составляла сорок метров. Через некоторое время они вновь измерили глубину, и теперь она была тридцать метров.

29 Опасаясь, что мы можем сесть на подводные камни, они сбросили с кормы четыре якоря и стали молиться о наступлении дня.

30 Моряки пытались бежать с корабля: они спустили на воду лодку будто для того, чтобы бросить якоря с носа,

31 но Павел сказал центуриону и солдатам: «Если они не останутся на корабле, то вам не спастись».

32 Тогда воины перерезали канаты, державшие лодку, и она упала в воду.

33 Перед самым рассветом Павел уговорил всех поесть такими словами: «Сегодня четырнадцатый день нашего ожидания, а вы всё это время ничего не ели.

34 Поэтому, прошу вас, поешьте что-нибудь. Вы нуждаетесь в этом, чтобы выжить. С вашей головы не упадёт ни один волос».

35 Произнеся эти слова, он взял немного хлеба, возблагодарил Бога перед всеми и, преломив, стал есть.

36 Все приободрились и тоже поели.

37 Всего же на корабле было двести семьдесят шесть человек.

38 Насытившись, они стали освобождать корабль от лишнего груза, выкидывая в море зерно.

39 Когда же настало утро, матросы увидели землю, но не узнали, какая это была местность. Они заметили залив с песчаной отмелью и решили по возможности попытаться причалить.

40 Матросы освободили якоря, перерезав канаты, развязали верёвки, державшие кормила, и, направив носовой парус по ветру, поплыли к берегу.

41 Но корабль сел на песчаную мель, нос его увяз и оказался недвижим, а сильные волны разбивали корму.

42 Солдаты решили убить узников, чтобы ни один не мог уплыть и скрыться,

43 но центурион, желая спасти жизнь Павлу, удержал их от этого. Он приказал тем, кто умел плавать, первыми прыгать с корабля и добираться до суши,

44 а остальным велел следовать за собой, держась за доски или обломки корабля. Так все благополучно добрались до берега, и никто не утонул.

Дiї

Розділ 27

Деяния апостолов

Глава 27

1 А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.

1 Когда было принято решение, что мы поплывём в Италию, Павел и некоторые другие узники были переданы центуриону Юлию, служившему в полке императора Августа.

2 І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.

2 Мы сели на корабль из Адрамиттия, который отплывал к берегам Азии, и отправились в путь. С нами был Аристарх, македонянин из Фессалоник.

3 А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.

3 На следующий день мы высадились в Сидоне, и Юлий по-хорошему обошёлся с Павлом, позволив ему пойти к друзьям, которые и позаботились о нём.

4 А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.

4 Оттуда мы вышли в море и из-за встречного ветра плыли вблизи острова Кипр.

5 Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.

5 Мы пересекли море, омывающее берега Киликии и Памфилии, и прибыли в Миру, которая располагалась в Ликии.

6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.

6 Там центурион нашёл александрийский корабль, плывущий в Италию, и посадил нас на него.

7 І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.

7 Мы медленно плыли несколько дней. Ветер был встречный, и потому, с трудом добравшись до Книда, мы не смогли продолжать путь в том направлении, а поплыли на юг от острова Крит, придерживаясь побережья Салмоны.

8 І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.

8 С трудом преодолевая течение вдоль берега, мы подошли к месту, называемому Безопасные Гавани, недалеко от города Ласея.

9 А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,

9 Много времени было потеряно, и плыть стало уже опасно, потому что к тому времени иудейский пост уже прошёл. Павел предупредил их,

10 говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.

10 сказав: «Послушайте! Я предвижу, что наше путешествие обернётся бедой, корабль вместе с грузом будет потерян, да и мы можем жизнь потерять».

11 Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.

11 Но кормчий и владелец судна убедили центуриона, и он не послушал Павла.

12 А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.

12 Так как пристань не подходила для зимовки, большинство решило выйти оттуда в море, чтобы попытаться достичь Финика, пристани на Крите, обращённой на юго-запад и северо-запад, и там перезимовать.

13 А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.

13 Когда подул лёгкий южный ветер, моряки подумали, что это как раз то, что им нужно, подняли якорь, и мы поплыли вдоль Крита.

14 Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.

14 Но вскоре со стороны острова поднялся ветер, называемый Эвракилон.

15 А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.

15 Корабль попал в бурю и не мог идти против ветра. Мы отдались на волю ветра, и нас бросало в разные стороны.

16 І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.

16 Мы пронеслись мимо островка, называемого Кауда, и с большим трудом смогли закрепить спасательную лодку.

17 Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.

17 Подняв её на борт, моряки обвязали корабль верёвками, не дав ему распасться. Опасаясь, как бы ни сесть на мель в Сирте, они спустили парус, и ветер носил нас.

18 А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,

18 На следующий день буря так разбушевалась, что мы стали выбрасывать груз,

19 а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.

19 а на третий день бросили и корабельные снасти.

20 А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.

20 Ни солнце, ни звёзды не появлялись в течение многих дней, а буря продолжала свирепствовать; всякая надежда на наше спасение окончательно исчезла.

21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.

21 Уже давно никто ничего не ел. Тогда Павел встал и сказал: «Люди, надо было вам послушаться моего совета и не отплывать с Крита. Тогда бы не было ни всех этих бедствий, ни потерь.

22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.

22 Но теперь я призываю вас не падать духом, потому что никто из вас не погибнет, только корабль сгинет.

23 Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,

23 Прошлой ночью мне явился Ангел от Бога, Которому я принадлежу и которому служу,

24 та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.

24 и сказал: „Не бойся, Павел. Ты должен предстать перед цезарем, и Бог даёт тебе обещание, что все, плывущие с тобой, останутся невредимыми”.

25 Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.

25 Поэтому не падайте духом, друзья! Я верю в Бога и знаю, что всё случится так, как мне сказал Его Ангел.

26 І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.

26 Нас должно выбросить на какой-нибудь остров».

27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.

27 Когда наступила четырнадцатая ночь, нас несло через Адриатическое море. Тогда моряки почувствовали, что рядом земля.

28 І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.

28 Измерив глубину, они обнаружили, что глубина составляла сорок метров. Через некоторое время они вновь измерили глубину, и теперь она была тридцать метров.

29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день.

29 Опасаясь, что мы можем сесть на подводные камни, они сбросили с кормы четыре якоря и стали молиться о наступлении дня.

30 А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,

30 Моряки пытались бежать с корабля: они спустили на воду лодку будто для того, чтобы бросить якоря с носа,

31 то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“

31 но Павел сказал центуриону и солдатам: «Если они не останутся на корабле, то вам не спастись».

32 Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.

32 Тогда воины перерезали канаты, державшие лодку, и она упала в воду.

33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.

33 Перед самым рассветом Павел уговорил всех поесть такими словами: «Сегодня четырнадцатый день нашего ожидания, а вы всё это время ничего не ели.

34 Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“

34 Поэтому, прошу вас, поешьте что-нибудь. Вы нуждаетесь в этом, чтобы выжить. С вашей головы не упадёт ни один волос».

35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.

35 Произнеся эти слова, он взял немного хлеба, возблагодарил Бога перед всеми и, преломив, стал есть.

36 Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.

36 Все приободрились и тоже поели.

37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.

37 Всего же на корабле было двести семьдесят шесть человек.

38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.

38 Насытившись, они стали освобождать корабль от лишнего груза, выкидывая в море зерно.

39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.

39 Когда же настало утро, матросы увидели землю, но не узнали, какая это была местность. Они заметили залив с песчаной отмелью и решили по возможности попытаться причалить.

40 Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.

40 Матросы освободили якоря, перерезав канаты, развязали верёвки, державшие кормила, и, направив носовой парус по ветру, поплыли к берегу.

41 Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.

41 Но корабль сел на песчаную мель, нос его увяз и оказался недвижим, а сильные волны разбивали корму.

42 Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.

42 Солдаты решили убить узников, чтобы ни один не мог уплыть и скрыться,

43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,

43 но центурион, желая спасти жизнь Павлу, удержал их от этого. Он приказал тем, кто умел плавать, первыми прыгать с корабля и добираться до суши,

44 а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!

44 а остальным велел следовать за собой, держась за доски или обломки корабля. Так все благополучно добрались до берега, и никто не утонул.