Вiд ЛукиРозділ 10 |
1 |
2 І промовив до них: „Хоч жни́во велике, та робі́тників мало; тож благайте Господаря жни́ва, щоб робі́тників вислав на жни́во Своє. |
3 Ідіть! Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки́. |
4 Не носіть ні кали́тки, ні торби, ні санда́ль, і не вітайте в дорозі ніко́го. |
5 Як до дому ж якого ви вві́йдете, то найперше кажіть: „Мир дому цьому́!“ |
6 І коли син миру там буде, то спочи́не на ньому ваш мир, коли ж ні — до вас ве́рнеться. |
7 Зоставайтеся ж у домі тім самім, споживайте та пийте, що є в них, — бо вартий робі́тник своєї заплати. Не ходіть з дому в дім. |
8 А як при́йдете в місто яке, і вас при́ймуть, — споживайте, що вам подадуть. |
9 Уздоро́влюйте хворих, що в нім, промовляйте до них: „Набли́зилося Царство Боже до вас!“ |
10 А як при́йдете в місто яке, і вас не приймуть, то вийдіть на вулиці його та й кажіть: |
11 „Ми обтру́шуємо вам навіть порох, що прилип до нас із вашого міста. Та знайте оце, що набли́зилося Ца́рство Боже!“ |
12 Кажу вам: того дня легше буде содо́млянам, аніж місту тому́!“ |
13 |
14 Але на суді відрадніш буде Тиру й Сидону, як вам. |
15 А ти, Капернау́ме, що „до неба піднісся, — аж до аду ти зійдеш!“ |
16 Хто слухає вас — Мене слухає, хто ж погорджує вами — погорджує Мною, хто ж погорджує Мною — погорджує Тим, Хто послав Мене“. |
17 |
18 Він же промовив до них: „Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка. |
19 Ось Я вла́ду вам дав наступати на змій та скорпіо́нів, і на всю силу ворожу, — і ніщо вам не зашко́дить. |
20 Та не тіштеся тим, що вам ко́ряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!“ |
21 |
22 Передав Мені все Мій Отець. І не знає ніхто, хто є Син, — тільки Отець, і хто Отець — тільки Син, та кому Син захоче відкрити“. |
23 І, звернувшись до учнів, наодинці їм сказав: „Блаженні ті очі, що бачать, що́ бачите ви! |
24 Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви — та й не бачили, і почути, що́ чуєте ви — і не чули!“ |
25 |
26 Він же йому відказав: „Що́ в Зако́ні написано, як ти читаєш?“ |
27 А той відповів і сказав: „Люби Господа Бога свого́ всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом“, і свого ближнього, як само́го себе“. |
28 Він же йому́ відказав: „Правильно ти відповів. Роби це, — і будеш жити“. |
29 |
30 А Ісус відповів і промовив: „Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихо́ну, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали́ йому рани, та й утекли́, покинувши ле́две живого його́. |
31 Прохо́див випа́дком тією дорогою священик один, побачив його, — і проминув. |
32 Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, — і теж проминув. |
33 Прохо́див же там якийсь самаряни́н, та й натра́пив на нього, і, побачивши, змилосе́рдився. |
34 І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худо́бину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопота́вся про нього. |
35 А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх госпо́дареві й проказав: „Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, — заплачу́ тобі, як верну́ся“. |
36 Котри́й же з цих трьох — на думку твою — був ближній тому, хто попався розбійникам?“ |
37 А він відказав: „Той, хто вчинив йому ми́лість“. Ісус же сказав йому: „Іди, — і роби так і ти!“ |
38 |
39 Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала сло́ва Його. |
40 А Марта великою по́слугою клопота́лась, а спинившись, сказала: „Господи, чи байду́же Тобі, що на мене саму́ полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла“. |
41 Госпо́дь же промовив у відповідь їй: „Марто, Марто, — турбуєшся й жу́ришся ти про багато чого́, |
42 а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу ча́стку, яка не відбереться від неї“. |