Ezra

Chapter 9

1 NOW when these things were completed, the elders came to me, saying, The people of Israel and the priests and the Levites have not separated themselves from the peoples of the lands, doing according to their abominations, even of the Canaanites, the Hittites, the Ammonites, the Perizzites, the Jebusites, the Moabites, the Egyptians, and the Amorites.

2 For they have taken of their daughters for themselves and for their sons, so that the holy seed have mixed themselves with the people of the lands; and the hand of the elders and the Levites have been first in this iniquity.

3 And when I heard this thing, I tore my garments and my mantle and pulled the hair of my head and of my beard and sat down speechless.

4 Then all those who were diligent concerning the word of the God of Israel, because of the transgression of the exiles, assembled before me; and I sat speechless until the ninth hour.

5 And at the ninth hour I rose up from my sorrow; and having torn my garments, I fell upon my knees and spread out my hands in prayer before the LORD God,

6 And said, O my God, we are ashamed to lift up our faces to thee, our God; for our iniquities are increased over our head and our great sins have reached to the very heavens.

7 Since the days of our fathers we have been found in great trespass to this day; because we have committed more sins, both we and our fathers and our kings and our priests; therefore we have been delivered to the sword, to the spoil, to captivity, and to confusion of face, and into the hand of the kings of the lands and into the hand of our enemies, as it is this very day.

8 And now for a little while grace has been shown from the LORD our God, to leave us a remnant and to give us a place in his holy land, that our God may lighten our eyes and grant us a little reviving in our bondage.

9 For we are bondmen; yet our God has not forsaken us in our bondage, but our God has granted mercy in the sight of the kings of Persia, and has cared for us today, to set up the house of our God and to repair its ruins and to give us a secure place in Judah and in Jerusalem.

10 And now, O our God, what shall we say after all these things? For we have forsaken thy commandments

11 Which thou hast commanded us by thy servants the prophets, saying, The land which you go to possess is an unclean land with the filthiness of the peoples of the lands, with their abominations which have filled it from one end to another, and with their detestable works.

12 Now therefore give not your daughters to their sons, neither take their daughters to your sons, nor seek their peace or their prosperity for ever, that you may be strong, and eat the good of the land and leave it for an inheritance to your children for ever.

13 And after all these things that have come upon us for our evil deeds and for our great sins, seeing that thou our God hast purposed to forgive our sins and to give us a remnant in the world,

14 And yet we have been perverse and have broken thy commandments and have gone and joined ourselves with these filthy peoples and have done according to their works, but thou art merciful; be not thou angry with us, but forgive our sins in thy sight; for thou art compassionate. Leave us a remnant in the world, for there is no one like thee, that we may not perish.

15 O LORD God of Israel, thou art righteous; for thou hast spared a remnant of us, as it is today; behold, we are standing and confessing before thee our sins; for we have no word to speak before thee because of this.

Ездра

Розділ 9

1 А як скінчи́лося це, підійшли до мене зверхники, говорячи: „Цей народ, Ізраїль, і священики та Левити не відділи́лися від народів цих країв з їхніми гидо́тами, від ханане́ян, періззе́ян, євусе́ян, аммоне́ян, моаві́тян, єги́птян та аморе́ян,

2 бо побрали з їхніх дочо́к собі та своїм сина́м, змішалося святе насіння з наро́дами цих країв, а рука зве́рхників та предста́вників була́ перша в цьому спроневі́ренні“.

3 А коли я почув це слово, то розде́р я одежу свою та плаща́ свого, і рвав воло́сся з голови своєї та з бороди своєї, і сидів остовпі́лий...

4 І зібра́лися до ме́не всі тремтя́чі перед словами Бога Ізраїлевого за спроневі́рення пове́рненців, а я сидів остовпі́лий аж до жертви вечірньої.

5 А за вечірньої жертви встав я з упоко́рення свого, і, роздерши шату свою та плаща́ свого, упав я на коліна свої, і простягну́в ру́ки свої до Господа, Бога мого...

6 І сказав я: „Боже мій, соро́млюся я та стидаюся підне́сти, Боже мій, обличчя своє до Те́бе, бо беззако́ння наші помно́жилися понад голову, а наша провина виросла аж до неба!

7 Від днів наших батьків ми в великій провині аж до дня цього, а за наші беззако́ння були́ ві́ддані ми, наші царі, наші священики в руку царів цих краї́в на меча́, на поло́н, і на грабі́ж, і на посоро́млення обличчя, як цього дня.

8 А тепер на малу́ хвилю ста́лася нам милість від Господа, Бога нашого, щоб позоста́вити нам оста́нок, і дати нам затверди́тися на місці святині Його, щоб освітити очі наші, Боже наш, і дати нам трохи ожити в нашій неволі!

9 Бо раби ми, та в нашій неволі не покинув нас Бог наш, і прихилив до нас милість перед пе́рськими царями, щоб дати нам ожити, щоб підне́сти дім нашого Бога й щоб відбудува́ти руїни його, та щоб дати нам за́хист в Юдеї та в Єрусалимі.

10 А тепер що ска́жемо, Боже наш, по цьо́му? Бо ми поки́нули заповіді Твої,

11 які Ти наказа́в через Своїх рабів пророків, говорячи: Цей Край, що ви йдете посісти, він край нечистий через нечистість наро́ду цих країв, через їхні гидо́ти, що напо́внили його від кра́ю до кра́ю своєю нечи́стістю.

12 А тепер дочо́к своїх не давайте їхнім синам, а їхніх дочо́к не беріть для своїх синів, і не питайте їх про мир та про добро їх аж навіки, щоб ви стали сильні, та спожива́ли добро цієї землі, і віддали́ на спа́док вашим синам аж навіки.

13 А по то́му всьому, що прийшло на нас за наші злі чи́ни та за нашу велику провину, — бо Ти, Боже наш, стримав кару більше від гріха́ нашого, і дав нам таку рештку, —

14 чи зно́ву ми лама́тимемо заповіді Твої, і бу́демо посвоя́чуватися з оцими мерзо́тними наро́дами? Чи ж Ти не розгні́ваєшся на нас аж до ви́гублення нас, так що ніхто не позоста́вся б і не врятува́вся?

15 Господи, Боже Ізраїлів, Ти праведний, бо ми позоста́лися останком, як цього дня. Ось ми в провині своїй перед лицем Твоїм, бо не всто́яти нам за це перед лицем Твоїм!“

Ezra

Chapter 9

Ездра

Розділ 9

1 NOW when these things were completed, the elders came to me, saying, The people of Israel and the priests and the Levites have not separated themselves from the peoples of the lands, doing according to their abominations, even of the Canaanites, the Hittites, the Ammonites, the Perizzites, the Jebusites, the Moabites, the Egyptians, and the Amorites.

1 А як скінчи́лося це, підійшли до мене зверхники, говорячи: „Цей народ, Ізраїль, і священики та Левити не відділи́лися від народів цих країв з їхніми гидо́тами, від ханане́ян, періззе́ян, євусе́ян, аммоне́ян, моаві́тян, єги́птян та аморе́ян,

2 For they have taken of their daughters for themselves and for their sons, so that the holy seed have mixed themselves with the people of the lands; and the hand of the elders and the Levites have been first in this iniquity.

2 бо побрали з їхніх дочо́к собі та своїм сина́м, змішалося святе насіння з наро́дами цих країв, а рука зве́рхників та предста́вників була́ перша в цьому спроневі́ренні“.

3 And when I heard this thing, I tore my garments and my mantle and pulled the hair of my head and of my beard and sat down speechless.

3 А коли я почув це слово, то розде́р я одежу свою та плаща́ свого, і рвав воло́сся з голови своєї та з бороди своєї, і сидів остовпі́лий...

4 Then all those who were diligent concerning the word of the God of Israel, because of the transgression of the exiles, assembled before me; and I sat speechless until the ninth hour.

4 І зібра́лися до ме́не всі тремтя́чі перед словами Бога Ізраїлевого за спроневі́рення пове́рненців, а я сидів остовпі́лий аж до жертви вечірньої.

5 And at the ninth hour I rose up from my sorrow; and having torn my garments, I fell upon my knees and spread out my hands in prayer before the LORD God,

5 А за вечірньої жертви встав я з упоко́рення свого, і, роздерши шату свою та плаща́ свого, упав я на коліна свої, і простягну́в ру́ки свої до Господа, Бога мого...

6 And said, O my God, we are ashamed to lift up our faces to thee, our God; for our iniquities are increased over our head and our great sins have reached to the very heavens.

6 І сказав я: „Боже мій, соро́млюся я та стидаюся підне́сти, Боже мій, обличчя своє до Те́бе, бо беззако́ння наші помно́жилися понад голову, а наша провина виросла аж до неба!

7 Since the days of our fathers we have been found in great trespass to this day; because we have committed more sins, both we and our fathers and our kings and our priests; therefore we have been delivered to the sword, to the spoil, to captivity, and to confusion of face, and into the hand of the kings of the lands and into the hand of our enemies, as it is this very day.

7 Від днів наших батьків ми в великій провині аж до дня цього, а за наші беззако́ння були́ ві́ддані ми, наші царі, наші священики в руку царів цих краї́в на меча́, на поло́н, і на грабі́ж, і на посоро́млення обличчя, як цього дня.

8 And now for a little while grace has been shown from the LORD our God, to leave us a remnant and to give us a place in his holy land, that our God may lighten our eyes and grant us a little reviving in our bondage.

8 А тепер на малу́ хвилю ста́лася нам милість від Господа, Бога нашого, щоб позоста́вити нам оста́нок, і дати нам затверди́тися на місці святині Його, щоб освітити очі наші, Боже наш, і дати нам трохи ожити в нашій неволі!

9 For we are bondmen; yet our God has not forsaken us in our bondage, but our God has granted mercy in the sight of the kings of Persia, and has cared for us today, to set up the house of our God and to repair its ruins and to give us a secure place in Judah and in Jerusalem.

9 Бо раби ми, та в нашій неволі не покинув нас Бог наш, і прихилив до нас милість перед пе́рськими царями, щоб дати нам ожити, щоб підне́сти дім нашого Бога й щоб відбудува́ти руїни його, та щоб дати нам за́хист в Юдеї та в Єрусалимі.

10 And now, O our God, what shall we say after all these things? For we have forsaken thy commandments

10 А тепер що ска́жемо, Боже наш, по цьо́му? Бо ми поки́нули заповіді Твої,

11 Which thou hast commanded us by thy servants the prophets, saying, The land which you go to possess is an unclean land with the filthiness of the peoples of the lands, with their abominations which have filled it from one end to another, and with their detestable works.

11 які Ти наказа́в через Своїх рабів пророків, говорячи: Цей Край, що ви йдете посісти, він край нечистий через нечистість наро́ду цих країв, через їхні гидо́ти, що напо́внили його від кра́ю до кра́ю своєю нечи́стістю.

12 Now therefore give not your daughters to their sons, neither take their daughters to your sons, nor seek their peace or their prosperity for ever, that you may be strong, and eat the good of the land and leave it for an inheritance to your children for ever.

12 А тепер дочо́к своїх не давайте їхнім синам, а їхніх дочо́к не беріть для своїх синів, і не питайте їх про мир та про добро їх аж навіки, щоб ви стали сильні, та спожива́ли добро цієї землі, і віддали́ на спа́док вашим синам аж навіки.

13 And after all these things that have come upon us for our evil deeds and for our great sins, seeing that thou our God hast purposed to forgive our sins and to give us a remnant in the world,

13 А по то́му всьому, що прийшло на нас за наші злі чи́ни та за нашу велику провину, — бо Ти, Боже наш, стримав кару більше від гріха́ нашого, і дав нам таку рештку, —

14 And yet we have been perverse and have broken thy commandments and have gone and joined ourselves with these filthy peoples and have done according to their works, but thou art merciful; be not thou angry with us, but forgive our sins in thy sight; for thou art compassionate. Leave us a remnant in the world, for there is no one like thee, that we may not perish.

14 чи зно́ву ми лама́тимемо заповіді Твої, і бу́демо посвоя́чуватися з оцими мерзо́тними наро́дами? Чи ж Ти не розгні́ваєшся на нас аж до ви́гублення нас, так що ніхто не позоста́вся б і не врятува́вся?

15 O LORD God of Israel, thou art righteous; for thou hast spared a remnant of us, as it is today; behold, we are standing and confessing before thee our sins; for we have no word to speak before thee because of this.

15 Господи, Боже Ізраїлів, Ти праведний, бо ми позоста́лися останком, як цього дня. Ось ми в провині своїй перед лицем Твоїм, бо не всто́яти нам за це перед лицем Твоїм!“