Библия - Обещанное Восстановление

Бытие

Глава 43

1 Тем временем голод в земле ханаанской усиливался.

2 И когда иссякли все запасы зерна, привезенного из Египта, отец сказал сыновьям: «Идите опять и хоть немного купите зерна, чтобы была у нас пища».

3 Но Иуда напомнил ему: «Человек тот, о котором мы говорили тебе, строго-настрого наказывал нам не являться к нему без нашего младшего брата.

4 Если ты отпустишь его с нами, мы пойдем за зерном, чтобы была у тебя пища.

5 Если же не отпустишь, не стоит нам идти туда, ведь человек тот сказал: „Без вашего младшего брата мне и на глаза не показывайтесь!“»

6 «Надо же было вам такую беду навлечь на меня! — сетовал Иаков. — Зачем вы сказали, что у вас есть еще брат?!»

7 А они оправдывались: «Человек тот всё выспрашивал и о нас, и о наших близких: „Жив ли отец ваш? Есть ли у вас еще брат?“ Вот мы и отвечали честно на его расспросы. Разве могли мы знать, что он потребует привести к нему нашего брата?»

8 На этот раз уже не Рувим, а Иуда сказал отцу своему Израилю: «Отпусти Вениамина со мной, и мы немедленно отправимся в путь, чтобы не умереть с голоду ни нам, ни тебе, ни детям нашим.

9 За него я головой отвечаю, с меня спросишь, если с ним что случится. Если не приведу его обратно к тебе и не поставлю его перед тобой, на мне будет грех этот до конца моих дней.

10 И если бы мы не медлили, уже, верно, дважды сходили бы туда и обратно».

11 «Раз на то пошло, — сказал им Израиль, отец их, — тогда сделайте так: возьмите с собой то, чем славится земля наша: бальзам и мед виноградный, пряности и ладан, фисташки и миндаль, и отвезите это в дар тому человеку.

12 Денег же вдвое больше возьмите с собой, ведь вы должны вернуть те, что положили вам в мешки ваши, — может статься, это произошло по ошибке.

13 Берите брата вашего Вениамина и идите к тому человеку.

14 Бог Всесильный да расположит его к вам, чтобы он отпустил и брата, оставленного там вами, и Вениамина. А мне если уж суждено лишиться детей, значит, так и будет!»

15 Сыновья Иакова взяли с собой те дары, о которых говорил отец, серебра вдвое больше прежнего и поспешили вместе с Вениамином отправиться в Египет. Там они предстали перед Иосифом.

16 Как только Иосиф увидел, что Вениамин с ними, он сказал своему управляющему: «Веди этих людей ко мне в дом. В полдень они будут обедать со мной. Вели заколоть лучшее из скота и приготовить для нас».

17 Управляющий сделал, как ему было сказано: привел братьев к Иосифу в дом.

18 Ими овладел страх, как только они узнали, что их привели к дому Иосифа, и братья стали делиться между собой своими опасениями: «Нас привели сюда из-за того серебра, что в прошлый раз оказалось в мешках наших. Он хочет обвинить и наказать нас, сделать нас своими рабами и ослов наших забрать себе!»

19 Поэтому они подошли к управляющему домом Иосифа, чтобы объясниться с ним во дворе.

20 «Пожалуйста, послушай, господин наш! — начали они. — Мы один раз уже были здесь, купили зерно,

21 а когда по пути домой мы остановились на ночлег и открыли мешки свои, каждый из нас нашел в мешке, сверху, свое серебро, возвращенное ему полностью. В этот раз мы принесли его обратно.

22 И кроме него у нас с собой есть еще серебро, чтобы купить зерна. Мы не знаем, кто положил тогда серебро в мешки наши».

23 «Успокойтесь, вам нечего бояться, — сказал им управляющий. — Это, должно быть, ваш Бог, Бог отца вашего, положил для вас в мешки клад. А ваше серебро я получил сполна». Он привел к ним Симеона,

24 пригласил их войти в дом Иосифа, дал им воды омыть ноги и распорядился дать корм их ослам.

25 Ожидая прихода Иосифа к полудню, они разложили свои дары, ибо слышали, что им предстоит обедать здесь вместе с ним.

26 Когда Иосиф пришел домой, они поднесли ему дары, что были при них, и поклонились ему до земли.

27 Он спросил их о здоровье, а потом сказал: «Вы говорили мне о своем отце, старце, — жив ли он еще? Как его здоровье?»

28 «Отец наш, раб твой, жив и здоров!» — ответили они и еще раз смиренно поклонились.

29 Продолжая говорить с ними, Иосиф остановил взор на брате своем Вениамине, сыне матери своей. «Это и есть ваш младший брат, — спросил он, — тот, о котором вы говорили мне? Да явит Бог милость Свою тебе, сын мой!» — произнес он.

30 И, готовый зарыдать под наплывом нежных чувств к брату своему, поспешно удалился Иосиф в свою комнату и плакал там.

31 Потом, умывшись, он вышел и, держа себя в руках, велел подавать на стол.

32 Подавали отдельно ему, отдельно братьям и отдельно египтянам, которые обедали тут же (египтяне не едят за одним столом с евреями — считают это ниже своего достоинства).

33 Братьев рассадили перед Иосифом одного за другим по старшинству, от первенца до самого младшего, это поразило их — они смотрели друг на друга в изумлении.

34 А когда им подавали угощенья со стола Иосифа, Вениамин получал в пять раз больше, чем остальные. Так вместе с Иосифом братья пили и пировали.

Буття

Розділ 43

1 А голод став тяжки́й у тім краї.

2 І сталося, як вони скінчи́ли їсти хліб, що привезли були з Єгипту, то сказав до них ба́тько їх: „Верніться, купіть нам трохи їжі!“

3 І сказав йому Юда, говорячи: „Рішуче освідчив нам той муж, кажучи: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами!“

4 Як ти пошлеш брата нашого з нами, то ми зі́йдемо, і купимо тобі їжі.

5 А коли не пошлеш, не зі́йдемо, бо муж той сказав нам: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами“.

6 І промовив Ізра́їль: „На́що зло ви вчинили мені, що сказали тому мужеві, що ще маєте брата?“

7 А вони відказали: „Розпитуючи, випитував той муж про нас та про місце нашого народження, говорячи: Чи батько ваш іще живий? Чи є в вас брат? І ми розповіли йому відповідно до цих слів. Чи могли ми знати, що скаже: Приведіть вашого брата?“

8 І сказав Юда до Ізраїля, батька свого: „Пошли ж цього юнака зо мною, і встаньмо, та й ходім, і бу́демо жити, і не повмираємо і ми, і ти, і наші діти.

9 Я поручуся за нього, — з моєї руки бу́деш його ти жадати! Коли я не приведу його до тебе, і не поставлю перед лицем твоїм, то буду винним перед тобою по всі дні!

10 А коли б ми були не відтягалися, то тепер уже б вернулися були́ два рази“.

11 І сказав їм Ізра́їль, їх батько: „Коли так, то зробіть ви оце. Візьміть із плодів цього Краю, і віднесіть дарунка мужеві тому: трохи бальзаму, і трохи меду, пахощів, і ладану, дактилів, і мигдалів.

12 А срібла візьміть удвоє в руку свою. А срібло, повернене в отвір ваших мішків, верніть своєю рукою, — може то помилка.

13 А брата вашого заберіть, — і встаньте, ідіть до того мужа.

14 А Бог Всемогутній нехай дасть вам милосердя перед лицем того мужа, і нехай він відпустить вам другого вашого брата й Веніями́на. А я, — певно стратив сина свого́!“

15 І взяли ті люди того дарунка, і взяли вдвоє срібла в руку свою, і Веніямина, і встали, та й зійшли до Єгипту. І стали вони перед лицем Йосиповим.

16 І побачив Йосип Веніямина з ними, і сказав до того, що був над його домом: „Упровадь цих людей до дому, і нехай заріжуть худобину, і приготуй, бо зо мною бу́дуть їсти ці люди опівдні“.

17 І той чоловік зробив, як Йосип сказав був. І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому.

18 І полякалися ті люди, що були впроваджені до Йо́сипового дому. І сказали вони: „Через срібло, повернене напочатку в наших мішках, ми впроваджені, щоб причепитись до нас, і напасти на нас, і забрати за рабів нас та наші осли“.

19 І приступили вони до чоловіка, що над домом Йо́сиповим, та й говорили до нього при вході в дім.

20 І сказали вони: „Послухай, о пане мій, ми зійшли були напочатку купити їжі.

21 І сталося, коли ми прийшли на нічліг, і відкрили мішки свої, — а ось срібло кожного в отворі мішка його, наше срібло за вагою його! І ми вертаємо його нашою рукою!

22 А на купівлю їжі ми знесли нашою рукою інше срібло. Ми не знаємо, хто поклав був наше срібло до наших мішків“.

23 А той відказав: „Мир вам! Не бійтеся! Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб до ваших мішків. Срібло ваше прийшло до мене“. І вивів до них Симеона.

24 І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому, і дав води, а вони вмили ноги свої, і дав паші їхнім ослам.

25 І вони пригото́вили дарунки до приходу Йосипа опі́вдні, бо почули, що там вони їстимуть хліб.

26 І ввійшов Йо́сип до дому, а вони прине́сли йому до дому дарунка, що в їхній руці. І вони поклонилися йому до землі.

27 А він запитав їх про мир і сказав: „Чи гара́зд вашому батькові старому, про якого ви розповідали? Чи він ще живий?“

28 А вони відказали: „Гаразд рабові твоєму, батькові нашому. Ще він живий“. І вони схилилися, і вклонилися до землі.

29 І звів він очі свої, та й побачив Веніямина, свого брата, сина матері своєї, і промовив: „Чи то ваш наймолодший брат, що ви мені розповідали?“ І сказав: „Нехай Бог буде милости́вий до тебе, мій сину!“

30 І Йо́сип поспішив, бо порушилася його любов до брата його, і хотів він заплакати. І ввійшов він до іншої кімнати, і заплакав там...

31 І вмив він лице своє, і вийшов, і стримався, та й сказав: „Покладіть хліба!“

32 І поклали йому окремо, а їм окремо, й єгиптянам, що їли з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти хліб з євреями, бо це огида для Єгипту.

33 І вони посідали перед ним, — перворідний за перворідством своїм, а молодший за молодістю своєю. І здивувалися ці люди один перед о́дним.

34 І він посилав дари страви від себе до них. А дар Веніяминів був більший від дару всіх їх уп'ятеро. І пили вони, і повпива́лися з ним.

Бытие Глава 43	Буття Розділ 43
1 Тем временем голод в земле ханаанской усиливался.	1 А голод став тяжки́й у тім краї.
2 И когда иссякли все запасы зерна, привезенного из Египта, отец сказал сыновьям: «Идите опять и хоть немного купите зерна, чтобы была у нас пища».	2 І сталося, як вони скінчи́ли їсти хліб, що привезли були з Єгипту, то сказав до них ба́тько їх: „Верніться, купіть нам трохи їжі!“
3 Но Иуда напомнил ему: «Человек тот, о котором мы говорили тебе, строго-настрого наказывал нам не являться к нему без нашего младшего брата.	3 І сказав йому Юда, говорячи: „Рішуче освідчив нам той муж, кажучи: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами!“
4 Если ты отпустишь его с нами, мы пойдем за зерном, чтобы была у тебя пища.	4 Як ти пошлеш брата нашого з нами, то ми зі́йдемо, і купимо тобі їжі.
5 Если же не отпустишь, не стоит нам идти туда, ведь человек тот сказал: „Без вашего младшего брата мне и на глаза не показывайтесь!“»	5 А коли не пошлеш, не зі́йдемо, бо муж той сказав нам: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами“.
6 «Надо же было вам такую беду навлечь на меня! — сетовал Иаков. — Зачем вы сказали, что у вас есть еще брат?!»	6 І промовив Ізра́їль: „На́що зло ви вчинили мені, що сказали тому мужеві, що ще маєте брата?“
7 А они оправдывались: «Человек тот всё выспрашивал и о нас, и о наших близких: „Жив ли отец ваш? Есть ли у вас еще брат?“ Вот мы и отвечали честно на его расспросы. Разве могли мы знать, что он потребует привести к нему нашего брата?»	7 А вони відказали: „Розпитуючи, випитував той муж про нас та про місце нашого народження, говорячи: Чи батько ваш іще живий? Чи є в вас брат? І ми розповіли йому відповідно до цих слів. Чи могли ми знати, що скаже: Приведіть вашого брата?“
8 На этот раз уже не Рувим, а Иуда сказал отцу своему Израилю: «Отпусти Вениамина со мной, и мы немедленно отправимся в путь, чтобы не умереть с голоду ни нам, ни тебе, ни детям нашим.	8 І сказав Юда до Ізраїля, батька свого: „Пошли ж цього юнака зо мною, і встаньмо, та й ходім, і бу́демо жити, і не повмираємо і ми, і ти, і наші діти.
9 За него я головой отвечаю, с меня спросишь, если с ним что случится. Если не приведу его обратно к тебе и не поставлю его перед тобой, на мне будет грех этот до конца моих дней.	9 Я поручуся за нього, — з моєї руки бу́деш його ти жадати! Коли я не приведу його до тебе, і не поставлю перед лицем твоїм, то буду винним перед тобою по всі дні!
10 И если бы мы не медлили, уже, верно, дважды сходили бы туда и обратно».	10 А коли б ми були не відтягалися, то тепер уже б вернулися були́ два рази“.
11 «Раз на то пошло, — сказал им Израиль, отец их, — тогда сделайте так: возьмите с собой то, чем славится земля наша: бальзам и мед виноградный, пряности и ладан, фисташки и миндаль, и отвезите это в дар тому человеку.	11 І сказав їм Ізра́їль, їх батько: „Коли так, то зробіть ви оце. Візьміть із плодів цього Краю, і віднесіть дарунка мужеві тому: трохи бальзаму, і трохи меду, пахощів, і ладану, дактилів, і мигдалів.
12 Денег же вдвое больше возьмите с собой, ведь вы должны вернуть те, что положили вам в мешки ваши, — может статься, это произошло по ошибке.	12 А срібла візьміть удвоє в руку свою. А срібло, повернене в отвір ваших мішків, верніть своєю рукою, — може то помилка.
13 Берите брата вашего Вениамина и идите к тому человеку.	13 А брата вашого заберіть, — і встаньте, ідіть до того мужа.
14 Бог Всесильный да расположит его к вам, чтобы он отпустил и брата, оставленного там вами, и Вениамина. А мне если уж суждено лишиться детей, значит, так и будет!»	14 А Бог Всемогутній нехай дасть вам милосердя перед лицем того мужа, і нехай він відпустить вам другого вашого брата й Веніями́на. А я, — певно стратив сина свого́!“
15 Сыновья Иакова взяли с собой те дары, о которых говорил отец, серебра вдвое больше прежнего и поспешили вместе с Вениамином отправиться в Египет. Там они предстали перед Иосифом.	15 І взяли ті люди того дарунка, і взяли вдвоє срібла в руку свою, і Веніямина, і встали, та й зійшли до Єгипту. І стали вони перед лицем Йосиповим.
16 Как только Иосиф увидел, что Вениамин с ними, он сказал своему управляющему: «Веди этих людей ко мне в дом. В полдень они будут обедать со мной. Вели заколоть лучшее из скота и приготовить для нас».	16 І побачив Йосип Веніямина з ними, і сказав до того, що був над його домом: „Упровадь цих людей до дому, і нехай заріжуть худобину, і приготуй, бо зо мною бу́дуть їсти ці люди опівдні“.
17 Управляющий сделал, как ему было сказано: привел братьев к Иосифу в дом.	17 І той чоловік зробив, як Йосип сказав був. І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому.
18 Ими овладел страх, как только они узнали, что их привели к дому Иосифа, и братья стали делиться между собой своими опасениями: «Нас привели сюда из-за того серебра, что в прошлый раз оказалось в мешках наших. Он хочет обвинить и наказать нас, сделать нас своими рабами и ослов наших забрать себе!»	18 І полякалися ті люди, що були впроваджені до Йо́сипового дому. І сказали вони: „Через срібло, повернене напочатку в наших мішках, ми впроваджені, щоб причепитись до нас, і напасти на нас, і забрати за рабів нас та наші осли“.
19 Поэтому они подошли к управляющему домом Иосифа, чтобы объясниться с ним во дворе.	19 І приступили вони до чоловіка, що над домом Йо́сиповим, та й говорили до нього при вході в дім.
20 «Пожалуйста, послушай, господин наш! — начали они. — Мы один раз уже были здесь, купили зерно,	20 І сказали вони: „Послухай, о пане мій, ми зійшли були напочатку купити їжі.
21 а когда по пути домой мы остановились на ночлег и открыли мешки свои, каждый из нас нашел в мешке, сверху, свое серебро, возвращенное ему полностью. В этот раз мы принесли его обратно.	21 І сталося, коли ми прийшли на нічліг, і відкрили мішки свої, — а ось срібло кожного в отворі мішка його, наше срібло за вагою його! І ми вертаємо його нашою рукою!
22 И кроме него у нас с собой есть еще серебро, чтобы купить зерна. Мы не знаем, кто положил тогда серебро в мешки наши».	22 А на купівлю їжі ми знесли нашою рукою інше срібло. Ми не знаємо, хто поклав був наше срібло до наших мішків“.
23 «Успокойтесь, вам нечего бояться, — сказал им управляющий. — Это, должно быть, ваш Бог, Бог отца вашего, положил для вас в мешки клад. А ваше серебро я получил сполна». Он привел к ним Симеона,	23 А той відказав: „Мир вам! Не бійтеся! Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб до ваших мішків. Срібло ваше прийшло до мене“. І вивів до них Симеона.
24 пригласил их войти в дом Иосифа, дал им воды омыть ноги и распорядился дать корм их ослам.	24 І впровадив той чоловік тих людей до Йо́сипового дому, і дав води, а вони вмили ноги свої, і дав паші їхнім ослам.
25 Ожидая прихода Иосифа к полудню, они разложили свои дары, ибо слышали, что им предстоит обедать здесь вместе с ним.	25 І вони пригото́вили дарунки до приходу Йосипа опі́вдні, бо почули, що там вони їстимуть хліб.
26 Когда Иосиф пришел домой, они поднесли ему дары, что были при них, и поклонились ему до земли.	26 І ввійшов Йо́сип до дому, а вони прине́сли йому до дому дарунка, що в їхній руці. І вони поклонилися йому до землі.
27 Он спросил их о здоровье, а потом сказал: «Вы говорили мне о своем отце, старце, — жив ли он еще? Как его здоровье?»	27 А він запитав їх про мир і сказав: „Чи гара́зд вашому батькові старому, про якого ви розповідали? Чи він ще живий?“
28 «Отец наш, раб твой, жив и здоров!» — ответили они и еще раз смиренно поклонились.	28 А вони відказали: „Гаразд рабові твоєму, батькові нашому. Ще він живий“. І вони схилилися, і вклонилися до землі.
29 Продолжая говорить с ними, Иосиф остановил взор на брате своем Вениамине, сыне матери своей. «Это и есть ваш младший брат, — спросил он, — тот, о котором вы говорили мне? Да явит Бог милость Свою тебе, сын мой!» — произнес он.	29 І звів він очі свої, та й побачив Веніямина, свого брата, сина матері своєї, і промовив: „Чи то ваш наймолодший брат, що ви мені розповідали?“ І сказав: „Нехай Бог буде милости́вий до тебе, мій сину!“
30 И, готовый зарыдать под наплывом нежных чувств к брату своему, поспешно удалился Иосиф в свою комнату и плакал там.	30 І Йо́сип поспішив, бо порушилася його любов до брата його, і хотів він заплакати. І ввійшов він до іншої кімнати, і заплакав там...
31 Потом, умывшись, он вышел и, держа себя в руках, велел подавать на стол.	31 І вмив він лице своє, і вийшов, і стримався, та й сказав: „Покладіть хліба!“
32 Подавали отдельно ему, отдельно братьям и отдельно египтянам, которые обедали тут же (египтяне не едят за одним столом с евреями — считают это ниже своего достоинства).	32 І поклали йому окремо, а їм окремо, й єгиптянам, що їли з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти хліб з євреями, бо це огида для Єгипту.
33 Братьев рассадили перед Иосифом одного за другим по старшинству, от первенца до самого младшего, это поразило их — они смотрели друг на друга в изумлении.	33 І вони посідали перед ним, — перворідний за перворідством своїм, а молодший за молодістю своєю. І здивувалися ці люди один перед о́дним.
34 А когда им подавали угощенья со стола Иосифа, Вениамин получал в пять раз больше, чем остальные. Так вместе с Иосифом братья пили и пировали.	34 І він посилав дари страви від себе до них. А дар Веніяминів був більший від дару всіх їх уп'ятеро. І пили вони, і повпива́лися з ним.

Ветхий
завет

Новый
завет

Бытие

Глава 43

Буття

Розділ 43

Бытие

Глава 43

Буття

Розділ 43

Ветхий завет

Новый завет

Бытие

Глава 43

Буття

Розділ 43

Бытие

Глава 43

Буття

Розділ 43

Ветхий
завет

Новый
завет