Книга ПритчейГлава 20 |
|
1 |
|
2 |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 |
|
15 |
|
16 |
|
17 |
|
18 |
|
19 |
|
20 |
|
21 |
|
22 |
|
23 |
|
24 |
|
25 |
|
26 |
|
27 |
|
28 |
|
29 |
|
30 |
ПриповiстiРозділ 20 |
|
1 |
|
2 Страх царя — як рик лева; хто до гніву дово́дить його́, — проти свого життя прогрішає. |
|
3 Слава люди́ні, що гнів покидає, а кожен глупа́к вибуха́є. |
|
4 Лінивий не о́ре із о́сени, а захоче в жнива́ — і нічо́го нема. |
|
5 Рада в серці люди́ни — глибока вода, і розумна люди́на її повиче́рпує. |
|
6 Багато людей себе звуть милосердними, та вірну люди́ну хто зна́йде? |
|
7 У своїй непови́нності праведний ходить, — блаженні по ньому сини його! |
|
8 Цар сидить на судде́вім престолі, всяке зло розганяє своїми очима. |
|
9 Хто скаже: „Очи́стив я серце своє, очистився я від свого гріха́?“ |
|
10 Вага неоднакова, неоднакова міра, — обо́є вони — то оги́да для Господа. |
|
11 Навіть юна́к буде пі́знаний з чи́нів своїх, — чи чин його чистий й чи про́стий. |
|
12 Ухо, що слухає, й око, що бачить, — Господь учинив їх обо́є. |
|
13 Не кохайся в спанні́, щоб не збідні́ти; розплю́щ свої очі — та хлібом наси́ться! |
|
14 „Зле, зле!“ каже той, хто купує, а як пі́де собі, тоді хва́литься ку́пном. |
|
15 Є золото й пе́рел багато, та розумні уста́ — найцінніший то по́суд. |
|
16 Візьми його о́діж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку візьми його за́став. |
|
17 Хліб з неправди солодкий люди́ні, та піско́м потім бу́дуть напо́внені у́ста її. |
|
18 Тримаються за́міри радою, і війну прова́дь мудрими ра́дами. |
|
19 Виявляє обмо́вник таємне, а ти не втручайся до того, ле́гко хто розту́лює уста свої. |
|
20 Хто кляне свого батька та матір свою, — погасне світильник йому серед те́мряви! |
|
21 Спа́док спо́чатку заскоро набу́тий, — не буде кінець його поблагосло́влений! |
|
22 Не кажи: „Надолу́жу я зло!“ — май надію на Господа, і Він допоможе тобі. |
|
23 Вага неоднакова — то оги́да для Господа, а ома́нливі ша́льки не добрі. |
|
24 Від Господа — кроки люди́ни, а люди́на — як вона зрозуміє дорогу свою? |
|
25 Тене́та люди́ні казати „святе́“ нерозважно, а зго́дом свої обітни́ці досліджувати. |
|
26 Мудрий цар розпо́рошить безбожних, і зве́рне на них своє ко́ло для мук. |
|
27 Дух люди́ни — світильник Господній, що все ну́тро обшукує. |
|
28 Милість та правда царя стережуть, і трона свого він підтримує милістю. |
|
29 Окраса юна́цтва — їхня сила, а пишність стари́х — сивина́. |
|
30 Синяки́ від побоїв — то масть лікува́льна на злого, та вдари нутру́ живота. |
Книга ПритчейГлава 20 |
ПриповiстiРозділ 20 |
|
1 |
1 |
|
2 |
2 Страх царя — як рик лева; хто до гніву дово́дить його́, — проти свого життя прогрішає. |
|
3 |
3 Слава люди́ні, що гнів покидає, а кожен глупа́к вибуха́є. |
|
4 |
4 Лінивий не о́ре із о́сени, а захоче в жнива́ — і нічо́го нема. |
|
5 |
5 Рада в серці люди́ни — глибока вода, і розумна люди́на її повиче́рпує. |
|
6 |
6 Багато людей себе звуть милосердними, та вірну люди́ну хто зна́йде? |
|
7 |
7 У своїй непови́нності праведний ходить, — блаженні по ньому сини його! |
|
8 |
8 Цар сидить на судде́вім престолі, всяке зло розганяє своїми очима. |
|
9 |
9 Хто скаже: „Очи́стив я серце своє, очистився я від свого гріха́?“ |
|
10 |
10 Вага неоднакова, неоднакова міра, — обо́є вони — то оги́да для Господа. |
|
11 |
11 Навіть юна́к буде пі́знаний з чи́нів своїх, — чи чин його чистий й чи про́стий. |
|
12 |
12 Ухо, що слухає, й око, що бачить, — Господь учинив їх обо́є. |
|
13 |
13 Не кохайся в спанні́, щоб не збідні́ти; розплю́щ свої очі — та хлібом наси́ться! |
|
14 |
14 „Зле, зле!“ каже той, хто купує, а як пі́де собі, тоді хва́литься ку́пном. |
|
15 |
15 Є золото й пе́рел багато, та розумні уста́ — найцінніший то по́суд. |
|
16 |
16 Візьми його о́діж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку візьми його за́став. |
|
17 |
17 Хліб з неправди солодкий люди́ні, та піско́м потім бу́дуть напо́внені у́ста її. |
|
18 |
18 Тримаються за́міри радою, і війну прова́дь мудрими ра́дами. |
|
19 |
19 Виявляє обмо́вник таємне, а ти не втручайся до того, ле́гко хто розту́лює уста свої. |
|
20 |
20 Хто кляне свого батька та матір свою, — погасне світильник йому серед те́мряви! |
|
21 |
21 Спа́док спо́чатку заскоро набу́тий, — не буде кінець його поблагосло́влений! |
|
22 |
22 Не кажи: „Надолу́жу я зло!“ — май надію на Господа, і Він допоможе тобі. |
|
23 |
23 Вага неоднакова — то оги́да для Господа, а ома́нливі ша́льки не добрі. |
|
24 |
24 Від Господа — кроки люди́ни, а люди́на — як вона зрозуміє дорогу свою? |
|
25 |
25 Тене́та люди́ні казати „святе́“ нерозважно, а зго́дом свої обітни́ці досліджувати. |
|
26 |
26 Мудрий цар розпо́рошить безбожних, і зве́рне на них своє ко́ло для мук. |
|
27 |
27 Дух люди́ни — світильник Господній, що все ну́тро обшукує. |
|
28 |
28 Милість та правда царя стережуть, і трона свого він підтримує милістю. |
|
29 |
29 Окраса юна́цтва — їхня сила, а пишність стари́х — сивина́. |
|
30 |
30 Синяки́ від побоїв — то масть лікува́льна на злого, та вдари нутру́ живота. |