1 Не квапся своїми уста́ми, і серце твоє нехай не поспішає казати слова́ перед Божим лицем, — Бог бо на небі, а ти на землі, тому́ то нехай нечисле́нними будуть слова́ твої!

2 Бо як сон наступає через велику роботу, так багато слів має і голос безглу́здого.

3 Коли зробиш обі́тницю Богові, то не зволікай її виповнити, бо в Нього нема уподо́бання до нерозумних, а що́ ти обі́туєш, спо́вни!

4 Краще не дати обі́ту, ніж дати обіт — і не спо́внити!

5 Не давай своїм у́стам впроваджувати своє тіло у гріх, і не говори перед Анголом Божим: „Це помилка!“ Пощо Бог буде гні́ватися на твій голос,[3] і діла́ твоїх рук буде нищити?

6 Бо марно́та в числе́нності снів, як і в мно́гості слів, але ти бійся Бога!

7 Якщо ти побачиш у кра́ї якому ути́скування бідаря́ та пору́шення права та правди, не дивуйся тій речі, бо високий пильнує згори́ над високим, а над ними Всевишній.

8 І пожи́ток землі є для всіх, бо поле й сам цар обробляє.

9 Хто срі́бло кохає, той не наси́титься сріблом, хто ж кохає багатство з прибу́тком, це марно́та також!

10 Як маєток примно́жується, то мно́жаться й ті, що його поїдають, і яка ко́ристь його власникові, як тільки, щоб бачили очі його?

11 Сон солодкий в трудя́щого, чи багато, чи мало він їсть, а ситість багатого спати йому не дає.

12 Є лихо болюче, я бачив під сонцем його: багатство, яке береже́ться його власнико́ві на лихо йому, —

13 і гине багатство таке в нещасли́вім випа́дку, а ро́диться син — і немає нічого у нього в руці:

14 як він вийшов наги́й із утро́би матері своєї, так відхо́дить ізнов, як прийшов, і нічо́го не винесе він з свого тру́ду, що можна б узяти своєю рукою!

15 І це те́ж зло болюче: так само, як він був прийшов, так віді́йде, — і яка йому ко́ристь, що трудився на вітер?

16 А до того всі дні свої їв у темно́ті, і багато мав смутку, й хвороби та люті.

17 Оце, що я бачив, як добре та гарне: щоб їла люди́на й пила, і щоб бачила добре в усьо́му своє́му труді́, що під сонцем ним тру́диться в час нечисле́нних тих днів свого віку, які Бог їй дав, — бо це доля її!

18 Також кожна люди́на, що Бог дав їй багатство й маєтки, і вла́ду їй дав спожива́ти із то́го, та брати свою частку та тішитися своїм тру́дом, — то це Божий дару́нок!

19 Бо вона днів свого життя небагато на пам'яті матиме, — то Бог в її серце шле радість!