Книга ПритчейГлава 27 |
|
1 |
|
2 |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 |
|
15 |
|
16 |
|
17 |
|
18 |
|
19 |
|
20 |
|
21 |
|
22 |
|
23 |
|
24 |
|
25 |
|
26 |
|
27 |
ПриповiстiРозділ 27 |
|
1 |
|
2 Нехай інший тебе вихваля́є, а не уста твої, чужий, а не губи твої. |
|
3 Камі́ння — тяга́р, і пісок — важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох. |
|
4 Лютість — жорстокість, а гнів — то зато́плення, та хто перед заздрістю всто́їть? |
|
5 Ліпше відкрите карта́ння, ніж таємна любов. |
|
6 Побої коханого вірність показують, а в нена́висника поцілу́нки числе́нні. |
|
7 Сита душа топче й мед щільнико́вий, а голодній душі все гірке́ — то солодке. |
|
8 Як птах, що гніздо́ своє кинув, так і люди́на, що з місця свого мандру́є. |
|
9 Олива й кадило поті́шують серце, і солодкий нам друг за душевну пораду. |
|
10 Друга свого й друга батька свого не кидай, а в дім брата свого не прихо́дь в день нещастя свого́, — ліпший сусіда близьки́й за далекого брата! |
|
11 Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти́, як мені докоря́тиме хто. |
|
12 Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть — і караються. |
|
13 Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку заста́ву візьми. |
|
14 Хто сильним голосом благословляє із ра́ннього ранку свого товариша, — за прокля́ття залічується це йому. |
|
15 Ри́нва, постійно теку́ча слотли́вого дня та жінка сварли́ва — одна́кове: |
|
16 хто хоче сховати її — той вітра ховає, чи оливу паху́чу правиці своєї, що видасть себе. |
|
17 Як гострить залізо залізо, так гострить люди́на лице свого друга. |
|
18 Сторож фіґо́вниці пло́ди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований. |
|
19 Як лице до лиця у воді, так серце люди́ни до серця люди́ни. |
|
20 Шео́л й Аваддо́н не наси́тяться, — не наси́тяться й очі люди́ни. |
|
21 Що для срі́бла топи́льна посу́дина, і го́рно — для золота, те для людини уста́, які хвалять її. |
|
22 Хоч нерозумного будеш товкти́ товкаче́м поміж зе́рнами в сту́пі, — не віді́йде від нього глупо́та його! |
|
23 До́бре знай вигляд своєї отари, поклади своє серце на че́реди, |
|
24 бо багатство твоє не навіки, і чи корона твоя з роду в рід? |
|
25 Появилася зе́лень, і трава показалась, і збирається сіно із гір, — |
|
26 будуть ві́вці тобі на вбрання́, і козли́ — ціна поля, |
|
27 і молока твоїх кіз буде до́сить на ї́жу тобі, на їду́ твого дому, і на життя для служни́ць твоїх. |
Книга ПритчейГлава 27 |
ПриповiстiРозділ 27 |
|
1 |
1 |
|
2 |
2 Нехай інший тебе вихваля́є, а не уста твої, чужий, а не губи твої. |
|
3 |
3 Камі́ння — тяга́р, і пісок — важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох. |
|
4 |
4 Лютість — жорстокість, а гнів — то зато́плення, та хто перед заздрістю всто́їть? |
|
5 |
5 Ліпше відкрите карта́ння, ніж таємна любов. |
|
6 |
6 Побої коханого вірність показують, а в нена́висника поцілу́нки числе́нні. |
|
7 |
7 Сита душа топче й мед щільнико́вий, а голодній душі все гірке́ — то солодке. |
|
8 |
8 Як птах, що гніздо́ своє кинув, так і люди́на, що з місця свого мандру́є. |
|
9 |
9 Олива й кадило поті́шують серце, і солодкий нам друг за душевну пораду. |
|
10 |
10 Друга свого й друга батька свого не кидай, а в дім брата свого не прихо́дь в день нещастя свого́, — ліпший сусіда близьки́й за далекого брата! |
|
11 |
11 Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти́, як мені докоря́тиме хто. |
|
12 |
12 Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть — і караються. |
|
13 |
13 Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку заста́ву візьми. |
|
14 |
14 Хто сильним голосом благословляє із ра́ннього ранку свого товариша, — за прокля́ття залічується це йому. |
|
15 |
15 Ри́нва, постійно теку́ча слотли́вого дня та жінка сварли́ва — одна́кове: |
|
16 |
16 хто хоче сховати її — той вітра ховає, чи оливу паху́чу правиці своєї, що видасть себе. |
|
17 |
17 Як гострить залізо залізо, так гострить люди́на лице свого друга. |
|
18 |
18 Сторож фіґо́вниці пло́ди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований. |
|
19 |
19 Як лице до лиця у воді, так серце люди́ни до серця люди́ни. |
|
20 |
20 Шео́л й Аваддо́н не наси́тяться, — не наси́тяться й очі люди́ни. |
|
21 |
21 Що для срі́бла топи́льна посу́дина, і го́рно — для золота, те для людини уста́, які хвалять її. |
|
22 |
22 Хоч нерозумного будеш товкти́ товкаче́м поміж зе́рнами в сту́пі, — не віді́йде від нього глупо́та його! |
|
23 |
23 До́бре знай вигляд своєї отари, поклади своє серце на че́реди, |
|
24 |
24 бо багатство твоє не навіки, і чи корона твоя з роду в рід? |
|
25 |
25 Появилася зе́лень, і трава показалась, і збирається сіно із гір, — |
|
26 |
26 будуть ві́вці тобі на вбрання́, і козли́ — ціна поля, |
|
27 |
27 і молока твоїх кіз буде до́сить на ї́жу тобі, на їду́ твого дому, і на життя для служни́ць твоїх. |