Библия - Обещанное Восстановление

Буття

Розділ 44

1 І наказав він тому, що над домом його, говорячи: „Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести. І поклади срібло кожного до отвору мішка його.

2 А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його“. І зробив той за словом Йо́сиповим, яке він сказав був.

3 Розвиднилось рано вра́нці, і люди ці були́ відпущені, вони та їхні осли.

4 Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йо́сип сказав до того, що над домом його: „Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: „На́що ви заплатили злом за добро?

5 Хіба це не та чаша, що з неї п'є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею? І зле ви зробили, що вчинили таке“.

6 І той їх догнав, і сказав їм ті слова.

7 А вони відказали йому: „Нащо пан мій говорить отакі то слова? Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ.

8 Таж срібло́, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського. А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?

9 У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові“.

10 А той відказав: „Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно! У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті“.

11 І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю. І порозв'язували кожен мішка свого.

12 І став він шукати. Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим. І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!

13 І пороздирали вони свою одіж! І кожен нав'ючив осла свого, і вернулись до міста.

14 І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, — а він ще був там. І попа́дали вони перед лицем його на землю.

15 І сказав до них Йо́сип: „Що́ це за вчинок, що ви зробили? Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?“

16 А Юда промовив: „Що́ ми скажемо панові моєму? Що́ будемо говорити? Чим виправдаємось? Бог знайшов провину твоїх рабів! Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша“.

17 А Йо́сип відказав: „Дале́ке мені, щоб зробити оце. Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, — він буде мені за раба! А ви йдіть із миром до вашого батька“.

18 І приступив до нього Юда та й промовив: „О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.

19 Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: „Чи є в вас батько або брат?“

20 І сказали ми до пана мого: „Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер. І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.

21 А ти був сказав своїм рабам: „Зведіть до мене його, і нехай я кину свої́м оком на нього“.

22 І сказали ми до пана мого: „Не може той хлопець покинути батька свого. А покине він батька свого, то помре той“.

23 А ти сказав своїм рабам: „Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого“.

24 І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.

25 А батько наш сказав: „Верніться, купіть нам трохи їжі“.

26 А ми відказали: „Не можемо зійти. Коли найменший наш брат буде з нами, то зійдемо ми, бо не можемо бачити лиця того мужа, якщо брат наш наймолодший не буде з нами“.

27 І сказав до нас раб твій, наш батько: „Ви знаєте, що двох була́ породила мені жінка моя.

28 Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він. І я не бачив його аж дотепе́р.

29 А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу“.

30 А тепер, коли я прийду́ до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, — а душа його зв'язана з душею тією, —

31 То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре. І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу.

32 Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу́ його до тебе, то згрішу перед батьком свої́м на всі дні!

33 А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму. А юнак нехай іде з своїми братами!

34 Бо як я прийду́ до батька свого, а юнака зо мною нема? Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька“.

Бытие

Глава 44

1 Пока гости еще ели и пили, Иосиф сказал своему управляющему: «Наполни мешки их зерном, сколько взять с собой они смогут. И серебро их положи им обратно каждому в мешок, сверху.

2 И чашу мою, чашу серебряную, положи в мешок самого младшего из них вместе с серебром, которое он привез в уплату за зерно». Тот сделал всё, как велел Иосиф.

3 Когда рассвело, братьев с их навьюченными донельзя ослами отпустили домой;

4 но не успели они еще уйти далеко от города, как Иосиф сказал своему управляющему: «Немедленно отправляйся в погоню, догони людей этих! И когда догонишь их, скажи им так: „Зачем вы отплатили злом за добро?

5 Зачем похитили чашу серебряную, из которой пьет господин мой? Он и будущее предсказывает по ней. Поступили вы возмутительно!“»

6 Догнав их, управляющий передал всё это им слово в слово.

7 «Как может господин наш говорить такое? — вырвалось у них в ответ. — Рабы твои и подумать не могли о том, чтобы посягнуть на чужое!

8 Ведь даже то серебро, что нашли мы в мешках своих, привезли из Ханаана обратно тебе. Зачем же нам было красть серебро или золото из дома господина твоего?

9 Если у кого из нас будет найдена чаша, тому смерть, а нам — навсегда оставаться рабами господина нашего!»

10 «Пусть будет по-вашему, — сказал управляющий. — Но рабом моим станет только тот, у кого найду чашу, остальные не виноваты и могут идти домой».

11 Они, опережая один другого, опустили свои мешки на землю и развязали их.

12 Управляющий принялся обыскивать всех — от старшего к младшему, и чаша была найдена в мешке Вениамина.

13 В отчаянии братья разодрали свои одежды, навьючили ослов и возвратились в город.

14 Как только Иуда и братья его пришли к Иосифу, застав его еще дома, они тут же пали в ноги ему.

15 «Что же вы сделали?! — укорил их Иосиф. — Вам надо было бы знать, что человек в моем положении сможет и это раскрыть!»

16 «Что ответить на это моему господину? — сказал Иуда. — Что сказать и как нам оправдаться? Открыл Бог преступление наше. Отныне твои мы рабы, господин наш, все мы и, конечно же, тот, у кого найдена чаша».

17 «Этого я никогда не сделаю! — сказал Иосиф. — У кого нашли чашу, тот и станет рабом моим, остальные пусть с миром возвращаются к своему отцу».

18 Тогда Иуда, выйдя вперед, сказал: «Да будет угодно господину моему позволить мне, рабу твоему, сказать тебе слово. Только не прогневайся на раба своего за это, хотя ты — что сам фараон!

19 Господин мой, ты спрашивал у нас, рабов своих, есть ли у нас отец или брат.

20 Мы сказали тебе, мой господин, что есть у нас престарелый отец и у того есть дитя старости его — младший сын, родной брат которого умер. Из сыновей его матери он один остался, и отец его очень любит.

21 Тогда ты повелел нам, рабам своим, привести его с собой, чтобы ты посмотрел на него.

22 Мы, господин мой, говорили тебе, что отрок сей не может покинуть отца своего — отец этого не перенесет, он умрет.

23 Но ты повелел нам, рабам своим, не являться к тебе без нашего младшего брата.

24 Возвратившись домой к рабу твоему, к отцу нашему, мы пересказали ему твои слова, господин мой,

25 так что, когда отец наш опять сказал нам: „Идите снова в Египет и купите нам немного зерна“,

26 у нас был один ответ: „Нельзя нам идти туда. В Египет мы пойдем, если наш младший брат будет с нами, ведь иначе нас не допустят к тому человеку, который правит там страною“.

27 Тогда твой раб, отец мой, сказал: „Вы знаете, что моя жена Рахиль родила мне двоих сыновей.

28 Один ушел от меня и не вернулся, и тогда я сказал: „Растерзан он зверем диким“. Не видел его я с тех пор.

29 Если заберете у меня и другого сына и с ним случится несчастье — не перенесу я этой утраты. Скорбью по нему сведете вы в могилу седую голову мою“.

30 И теперь, явись я к отцу моему, рабу твоему, без сына, к которому он всем сердцем привязан, —

31 умрет он тотчас же, как только увидит, что нет его младшего сына с нами; и мы, рабы твои, сведем в могилу седую голову отца нашего, раба твоего, в скорби великой.

32 Кроме того, я, раб твой, клятвенно заверил отца, сказав: „Отрок вернется домой. Если не приведу его обратно к тебе, отец, я буду всю жизнь перед тобой виноват“.

33 Так вот, мой господин, позволь мне остаться вместо него рабом твоим, а он пусть пойдет вместе с братьями.

34 Ибо как я вернусь к отцу, если Вениамина не будет со мной? Не смогу я смотреть на горе, которое сразит отца моего».

Буття Розділ 44	Бытие Глава 44
1 І наказав він тому, що над домом його, говорячи: „Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести. І поклади срібло кожного до отвору мішка його.	1 Пока гости еще ели и пили, Иосиф сказал своему управляющему: «Наполни мешки их зерном, сколько взять с собой они смогут. И серебро их положи им обратно каждому в мешок, сверху.
2 А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його“. І зробив той за словом Йо́сиповим, яке він сказав був.	2 И чашу мою, чашу серебряную, положи в мешок самого младшего из них вместе с серебром, которое он привез в уплату за зерно». Тот сделал всё, как велел Иосиф.
3 Розвиднилось рано вра́нці, і люди ці були́ відпущені, вони та їхні осли.	3 Когда рассвело, братьев с их навьюченными донельзя ослами отпустили домой;
4 Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йо́сип сказав до того, що над домом його: „Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: „На́що ви заплатили злом за добро?	4 но не успели они еще уйти далеко от города, как Иосиф сказал своему управляющему: «Немедленно отправляйся в погоню, догони людей этих! И когда догонишь их, скажи им так: „Зачем вы отплатили злом за добро?
5 Хіба це не та чаша, що з неї п'є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею? І зле ви зробили, що вчинили таке“.	5 Зачем похитили чашу серебряную, из которой пьет господин мой? Он и будущее предсказывает по ней. Поступили вы возмутительно!“»
6 І той їх догнав, і сказав їм ті слова.	6 Догнав их, управляющий передал всё это им слово в слово.
7 А вони відказали йому: „Нащо пан мій говорить отакі то слова? Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ.	7 «Как может господин наш говорить такое? — вырвалось у них в ответ. — Рабы твои и подумать не могли о том, чтобы посягнуть на чужое!
8 Таж срібло́, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського. А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?	8 Ведь даже то серебро, что нашли мы в мешках своих, привезли из Ханаана обратно тебе. Зачем же нам было красть серебро или золото из дома господина твоего?
9 У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові“.	9 Если у кого из нас будет найдена чаша, тому смерть, а нам — навсегда оставаться рабами господина нашего!»
10 А той відказав: „Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно! У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті“.	10 «Пусть будет по-вашему, — сказал управляющий. — Но рабом моим станет только тот, у кого найду чашу, остальные не виноваты и могут идти домой».
11 І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю. І порозв'язували кожен мішка свого.	11 Они, опережая один другого, опустили свои мешки на землю и развязали их.
12 І став він шукати. Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим. І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!	12 Управляющий принялся обыскивать всех — от старшего к младшему, и чаша была найдена в мешке Вениамина.
13 І пороздирали вони свою одіж! І кожен нав'ючив осла свого, і вернулись до міста.	13 В отчаянии братья разодрали свои одежды, навьючили ослов и возвратились в город.
14 І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, — а він ще був там. І попа́дали вони перед лицем його на землю.	14 Как только Иуда и братья его пришли к Иосифу, застав его еще дома, они тут же пали в ноги ему.
15 І сказав до них Йо́сип: „Що́ це за вчинок, що ви зробили? Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?“	15 «Что же вы сделали?! — укорил их Иосиф. — Вам надо было бы знать, что человек в моем положении сможет и это раскрыть!»
16 А Юда промовив: „Що́ ми скажемо панові моєму? Що́ будемо говорити? Чим виправдаємось? Бог знайшов провину твоїх рабів! Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша“.	16 «Что ответить на это моему господину? — сказал Иуда. — Что сказать и как нам оправдаться? Открыл Бог преступление наше. Отныне твои мы рабы, господин наш, все мы и, конечно же, тот, у кого найдена чаша».
17 А Йо́сип відказав: „Дале́ке мені, щоб зробити оце. Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, — він буде мені за раба! А ви йдіть із миром до вашого батька“.	17 «Этого я никогда не сделаю! — сказал Иосиф. — У кого нашли чашу, тот и станет рабом моим, остальные пусть с миром возвращаются к своему отцу».
18 І приступив до нього Юда та й промовив: „О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.	18 Тогда Иуда, выйдя вперед, сказал: «Да будет угодно господину моему позволить мне, рабу твоему, сказать тебе слово. Только не прогневайся на раба своего за это, хотя ты — что сам фараон!
19 Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: „Чи є в вас батько або брат?“	19 Господин мой, ты спрашивал у нас, рабов своих, есть ли у нас отец или брат.
20 І сказали ми до пана мого: „Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер. І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.	20 Мы сказали тебе, мой господин, что есть у нас престарелый отец и у того есть дитя старости его — младший сын, родной брат которого умер. Из сыновей его матери он один остался, и отец его очень любит.
21 А ти був сказав своїм рабам: „Зведіть до мене його, і нехай я кину свої́м оком на нього“.	21 Тогда ты повелел нам, рабам своим, привести его с собой, чтобы ты посмотрел на него.
22 І сказали ми до пана мого: „Не може той хлопець покинути батька свого. А покине він батька свого, то помре той“.	22 Мы, господин мой, говорили тебе, что отрок сей не может покинуть отца своего — отец этого не перенесет, он умрет.
23 А ти сказав своїм рабам: „Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого“.	23 Но ты повелел нам, рабам своим, не являться к тебе без нашего младшего брата.
24 І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.	24 Возвратившись домой к рабу твоему, к отцу нашему, мы пересказали ему твои слова, господин мой,
25 А батько наш сказав: „Верніться, купіть нам трохи їжі“.	25 так что, когда отец наш опять сказал нам: „Идите снова в Египет и купите нам немного зерна“,
26 А ми відказали: „Не можемо зійти. Коли найменший наш брат буде з нами, то зійдемо ми, бо не можемо бачити лиця того мужа, якщо брат наш наймолодший не буде з нами“.	26 у нас был один ответ: „Нельзя нам идти туда. В Египет мы пойдем, если наш младший брат будет с нами, ведь иначе нас не допустят к тому человеку, который правит там страною“.
27 І сказав до нас раб твій, наш батько: „Ви знаєте, що двох була́ породила мені жінка моя.	27 Тогда твой раб, отец мой, сказал: „Вы знаете, что моя жена Рахиль родила мне двоих сыновей.
28 Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він. І я не бачив його аж дотепе́р.	28 Один ушел от меня и не вернулся, и тогда я сказал: „Растерзан он зверем диким“. Не видел его я с тех пор.
29 А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу“.	29 Если заберете у меня и другого сына и с ним случится несчастье — не перенесу я этой утраты. Скорбью по нему сведете вы в могилу седую голову мою“.
30 А тепер, коли я прийду́ до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, — а душа його зв'язана з душею тією, —	30 И теперь, явись я к отцу моему, рабу твоему, без сына, к которому он всем сердцем привязан, —
31 То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре. І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу.	31 умрет он тотчас же, как только увидит, что нет его младшего сына с нами; и мы, рабы твои, сведем в могилу седую голову отца нашего, раба твоего, в скорби великой.
32 Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу́ його до тебе, то згрішу перед батьком свої́м на всі дні!	32 Кроме того, я, раб твой, клятвенно заверил отца, сказав: „Отрок вернется домой. Если не приведу его обратно к тебе, отец, я буду всю жизнь перед тобой виноват“.
33 А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму. А юнак нехай іде з своїми братами!	33 Так вот, мой господин, позволь мне остаться вместо него рабом твоим, а он пусть пойдет вместе с братьями.
34 Бо як я прийду́ до батька свого, а юнака зо мною нема? Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька“.	34 Ибо как я вернусь к отцу, если Вениамина не будет со мной? Не смогу я смотреть на горе, которое сразит отца моего».

Старий
завіт

Новий
завіт

Буття

Розділ 44

Бытие

Глава 44

Буття

Розділ 44

Бытие

Глава 44

Старий завіт

Новий завіт

Буття

Розділ 44

Бытие

Глава 44

Буття

Розділ 44

Бытие

Глава 44

Старий
завіт

Новий
завіт