Буття

Розділ 44

1 І наказав він тому, що над домом його, говорячи: „Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести. І поклади срібло кожного до отвору мішка його.

2 А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його“. І зробив той за словом Йо́сиповим, яке він сказав був.

3 Розвиднилось рано вра́нці, і люди ці були́ відпущені, вони та їхні осли.

4 Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йо́сип сказав до того, що над домом його: „Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: „На́що ви заплатили злом за добро?

5 Хіба це не та чаша, що з неї п'є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею? І зле ви зробили, що вчинили таке“.

6 І той їх догнав, і сказав їм ті слова.

7 А вони відказали йому: „Нащо пан мій говорить отакі то слова? Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ.

8 Таж срібло́, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського. А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?

9 У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові“.

10 А той відказав: „Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно! У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті“.

11 І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю. І порозв'язували кожен мішка свого.

12 І став він шукати. Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим. І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!

13 І пороздирали вони свою одіж! І кожен нав'ючив осла свого, і вернулись до міста.

14 І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, — а він ще був там. І попа́дали вони перед лицем його на землю.

15 І сказав до них Йо́сип: „Що́ це за вчинок, що ви зробили? Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?“

16 А Юда промовив: „Що́ ми скажемо панові моєму? Що́ будемо говорити? Чим виправдаємось? Бог знайшов провину твоїх рабів! Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша“.

17 А Йо́сип відказав: „Дале́ке мені, щоб зробити оце. Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, — він буде мені за раба! А ви йдіть із миром до вашого батька“.

18 І приступив до нього Юда та й промовив: „О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.

19 Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: „Чи є в вас батько або брат?“

20 І сказали ми до пана мого: „Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер. І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.

21 А ти був сказав своїм рабам: „Зведіть до мене його, і нехай я кину свої́м оком на нього“.

22 І сказали ми до пана мого: „Не може той хлопець покинути батька свого. А покине він батька свого, то помре той“.

23 А ти сказав своїм рабам: „Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого“.

24 І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.

25 А батько наш сказав: „Верніться, купіть нам трохи їжі“.

26 А ми відказали: „Не можемо зійти. Коли найменший наш брат буде з нами, то зійдемо ми, бо не можемо бачити лиця того мужа, якщо брат наш наймолодший не буде з нами“.

27 І сказав до нас раб твій, наш батько: „Ви знаєте, що двох була́ породила мені жінка моя.

28 Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він. І я не бачив його аж дотепе́р.

29 А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу“.

30 А тепер, коли я прийду́ до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, — а душа його зв'язана з душею тією, —

31 То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре. І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу.

32 Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу́ його до тебе, то згрішу перед батьком свої́м на всі дні!

33 А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму. А юнак нехай іде з своїми братами!

34 Бо як я прийду́ до батька свого, а юнака зо мною нема? Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька“.

Бытие

Глава 44

1 Затем Иосиф велел своему слуге: «Наполни мешки этих людей зерном, дай им столько, сколько они смогут унести, и вместе с зерном положи каждому в мешок его деньги.

2 Младшему брату тоже положи в мешок его деньги и ещё положи в его мешок мою серебряную чашу». Слуга исполнил всё так, как сказал Иосиф.

3 Рано утром на следующий день братьев отпустили в обратную дорогу.

4 Как только они вышли из города, Иосиф приказал своему слуге: «Отправляйся вслед за этими людьми, останови их и скажи: „Мы отнеслись к вам по-хорошему, почему же вы отплатили нам злом? Почему вы украли серебряную чашу моего господина?

5 Мой господин пьёт из этой чаши и с её помощью узнаёт разные тайны. Почему вы отплатили ему таким злом?!”»

6 Слуга сделал так, как велел ему Иосиф, и поспешил вслед за братьями.

7 Братья же ответили ему: «Почему правитель обвиняет нас в этом преступлении? Мы бы никогда так не поступили!

8 Мы привезли обратно деньги, которые раньше нашли в своих мешках, так зачем же мы стали бы красть серебро или золото из дома твоего господина?!

9 Если ты найдёшь эту чашу у кого-нибудь в мешке, то пусть этот человек будет предан смерти. Можешь убить его, мы же станем твоими рабами».

10 «Давайте так и сделаем, — сказал слуга, — и, если я найду у кого серебряную чашу, тот человек станет моим рабом, остальные же будут свободны».

11 Каждый из братьев поспешно спустил свой мешок на землю и открыл его.

12 Слуга стал обыскивать мешки, начиная с мешка старшего брата и кончая мешком младшего, и нашёл чашу в мешке у Вениамина.

13 Братья очень расстроились, разорвали на себе одежды в знак печали, а потом погрузили мешки на ослов и пошли обратно в город.

14 Иуда с братьями вернулись в дом Иосифа, когда он был ещё дома, и упали перед ним на землю.

15 «Зачем же вы это сделали? — спросил Иосиф. — Неужели вы не знаете, что я умею угадывать тайны? Никто не делает это лучше меня!»

16 Иуда сказал: «Господин, нам нечего сказать! Мы не можем ничего объяснить и никак не можем доказать, что невинны. Бог осудил нас за иное преступление. Мы все, вместе с Вениамином, будем твоими рабами».

17 Иосиф ответил: «Я не обращу вас всех в рабство! Только тот, кто украл чашу, станет моим рабом, а все остальные можете идти с миром к своему отцу».

18 Тогда Иуда подошёл к Иосифу и ска зал: «Господин, позволь говорить с тобой открыто. Прошу тебя, не гневайся на меня: я знаю, что ты — словно сам фараон.

19 Когда мы были здесь раньше, ты спросил нас: „Есть ли у вас отец или брат?” —

20 и мы тебе ответили: „У нас есть старик-отец и младший брат. Отец любит его, потому что он родился, когда наш отец был уже стар. Брат этого младшего сына умер, и он остался единственным сыном, родившимся от той матери. Отец очень любит его”.

21 Когда ты нам повелел: „Приведите ко мне этого брата, я хочу его видеть”,

22 мы ответили: „Мальчик не сможет прийти, так как он не может оставить своего отца. Если отец потеряет его, то умрёт от горя”.

23 Ты же нам сказал: „Вы должны привести своего младшего брата, иначе я вам больше не продам зерна”.

24 Возвратившись к отцу, мы передали ему всё, что ты сказал.

25 Некоторое время спустя отец приказал нам: „Отправляйтесь обратно и купите для нас ещё еды”.

26 Мы возразили отцу: „Мы не можем пойти без нашего младшего брата. Правитель сказал, что не продаст нам больше зерна, пока не увидит нашего младшего брата”.

27 Тогда отец сказал нам: „Вы знаете, что моя жена Рахиль родила мне двух сыновей.

28 Я позволил, чтобы один сын ушёл от меня, и его убил дикий зверь, и с тех пор я не видел его.

29 Если вы заберёте у меня другого сына и с ним что-нибудь случится, то я умру от горя”.

30 И вот, представь себе, что будет, если мы теперь возвратимся домой без нашего младшего брата, ведь у нашего отца нет жизни без Вениамина!

31 Если он увидит, что его с нами нет, то умрёт! И в этом будет наша вина: из-за нас отец умрёт в великом горе!

32 Я взял на себя ответственность за мальчика, сказав отцу: „Если я не приведу его к тебе обратно, то можешь всю мою жизнь считать меня виновным”.

33 И вот теперь я молю тебя: отпусти мальчика обратно вместе с его братьями, я же останусь и буду твоим рабом.

34 Я не могу вернуться к отцу без Вениамина, потому что страшусь того, что случится с моим отцом».

Буття

Розділ 44

Бытие

Глава 44

1 І наказав він тому, що над домом його, говорячи: „Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести. І поклади срібло кожного до отвору мішка його.

1 Затем Иосиф велел своему слуге: «Наполни мешки этих людей зерном, дай им столько, сколько они смогут унести, и вместе с зерном положи каждому в мешок его деньги.

2 А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його“. І зробив той за словом Йо́сиповим, яке він сказав був.

2 Младшему брату тоже положи в мешок его деньги и ещё положи в его мешок мою серебряную чашу». Слуга исполнил всё так, как сказал Иосиф.

3 Розвиднилось рано вра́нці, і люди ці були́ відпущені, вони та їхні осли.

3 Рано утром на следующий день братьев отпустили в обратную дорогу.

4 Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йо́сип сказав до того, що над домом його: „Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: „На́що ви заплатили злом за добро?

4 Как только они вышли из города, Иосиф приказал своему слуге: «Отправляйся вслед за этими людьми, останови их и скажи: „Мы отнеслись к вам по-хорошему, почему же вы отплатили нам злом? Почему вы украли серебряную чашу моего господина?

5 Хіба це не та чаша, що з неї п'є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею? І зле ви зробили, що вчинили таке“.

5 Мой господин пьёт из этой чаши и с её помощью узнаёт разные тайны. Почему вы отплатили ему таким злом?!”»

6 І той їх догнав, і сказав їм ті слова.

6 Слуга сделал так, как велел ему Иосиф, и поспешил вслед за братьями.

7 А вони відказали йому: „Нащо пан мій говорить отакі то слова? Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ.

7 Братья же ответили ему: «Почему правитель обвиняет нас в этом преступлении? Мы бы никогда так не поступили!

8 Таж срібло́, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського. А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?

8 Мы привезли обратно деньги, которые раньше нашли в своих мешках, так зачем же мы стали бы красть серебро или золото из дома твоего господина?!

9 У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові“.

9 Если ты найдёшь эту чашу у кого-нибудь в мешке, то пусть этот человек будет предан смерти. Можешь убить его, мы же станем твоими рабами».

10 А той відказав: „Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно! У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті“.

10 «Давайте так и сделаем, — сказал слуга, — и, если я найду у кого серебряную чашу, тот человек станет моим рабом, остальные же будут свободны».

11 І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю. І порозв'язували кожен мішка свого.

11 Каждый из братьев поспешно спустил свой мешок на землю и открыл его.

12 І став він шукати. Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим. І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!

12 Слуга стал обыскивать мешки, начиная с мешка старшего брата и кончая мешком младшего, и нашёл чашу в мешке у Вениамина.

13 І пороздирали вони свою одіж! І кожен нав'ючив осла свого, і вернулись до міста.

13 Братья очень расстроились, разорвали на себе одежды в знак печали, а потом погрузили мешки на ослов и пошли обратно в город.

14 І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, — а він ще був там. І попа́дали вони перед лицем його на землю.

14 Иуда с братьями вернулись в дом Иосифа, когда он был ещё дома, и упали перед ним на землю.

15 І сказав до них Йо́сип: „Що́ це за вчинок, що ви зробили? Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?“

15 «Зачем же вы это сделали? — спросил Иосиф. — Неужели вы не знаете, что я умею угадывать тайны? Никто не делает это лучше меня!»

16 А Юда промовив: „Що́ ми скажемо панові моєму? Що́ будемо говорити? Чим виправдаємось? Бог знайшов провину твоїх рабів! Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша“.

16 Иуда сказал: «Господин, нам нечего сказать! Мы не можем ничего объяснить и никак не можем доказать, что невинны. Бог осудил нас за иное преступление. Мы все, вместе с Вениамином, будем твоими рабами».

17 А Йо́сип відказав: „Дале́ке мені, щоб зробити оце. Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, — він буде мені за раба! А ви йдіть із миром до вашого батька“.

17 Иосиф ответил: «Я не обращу вас всех в рабство! Только тот, кто украл чашу, станет моим рабом, а все остальные можете идти с миром к своему отцу».

18 І приступив до нього Юда та й промовив: „О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.

18 Тогда Иуда подошёл к Иосифу и ска зал: «Господин, позволь говорить с тобой открыто. Прошу тебя, не гневайся на меня: я знаю, что ты — словно сам фараон.

19 Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: „Чи є в вас батько або брат?“

19 Когда мы были здесь раньше, ты спросил нас: „Есть ли у вас отец или брат?” —

20 І сказали ми до пана мого: „Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер. І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.

20 и мы тебе ответили: „У нас есть старик-отец и младший брат. Отец любит его, потому что он родился, когда наш отец был уже стар. Брат этого младшего сына умер, и он остался единственным сыном, родившимся от той матери. Отец очень любит его”.

21 А ти був сказав своїм рабам: „Зведіть до мене його, і нехай я кину свої́м оком на нього“.

21 Когда ты нам повелел: „Приведите ко мне этого брата, я хочу его видеть”,

22 І сказали ми до пана мого: „Не може той хлопець покинути батька свого. А покине він батька свого, то помре той“.

22 мы ответили: „Мальчик не сможет прийти, так как он не может оставить своего отца. Если отец потеряет его, то умрёт от горя”.

23 А ти сказав своїм рабам: „Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого“.

23 Ты же нам сказал: „Вы должны привести своего младшего брата, иначе я вам больше не продам зерна”.

24 І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.

24 Возвратившись к отцу, мы передали ему всё, что ты сказал.

25 А батько наш сказав: „Верніться, купіть нам трохи їжі“.

25 Некоторое время спустя отец приказал нам: „Отправляйтесь обратно и купите для нас ещё еды”.

26 А ми відказали: „Не можемо зійти. Коли найменший наш брат буде з нами, то зійдемо ми, бо не можемо бачити лиця того мужа, якщо брат наш наймолодший не буде з нами“.

26 Мы возразили отцу: „Мы не можем пойти без нашего младшего брата. Правитель сказал, что не продаст нам больше зерна, пока не увидит нашего младшего брата”.

27 І сказав до нас раб твій, наш батько: „Ви знаєте, що двох була́ породила мені жінка моя.

27 Тогда отец сказал нам: „Вы знаете, что моя жена Рахиль родила мне двух сыновей.

28 Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він. І я не бачив його аж дотепе́р.

28 Я позволил, чтобы один сын ушёл от меня, и его убил дикий зверь, и с тех пор я не видел его.

29 А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу“.

29 Если вы заберёте у меня другого сына и с ним что-нибудь случится, то я умру от горя”.

30 А тепер, коли я прийду́ до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, — а душа його зв'язана з душею тією, —

30 И вот, представь себе, что будет, если мы теперь возвратимся домой без нашего младшего брата, ведь у нашего отца нет жизни без Вениамина!

31 То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре. І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу.

31 Если он увидит, что его с нами нет, то умрёт! И в этом будет наша вина: из-за нас отец умрёт в великом горе!

32 Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу́ його до тебе, то згрішу перед батьком свої́м на всі дні!

32 Я взял на себя ответственность за мальчика, сказав отцу: „Если я не приведу его к тебе обратно, то можешь всю мою жизнь считать меня виновным”.

33 А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму. А юнак нехай іде з своїми братами!

33 И вот теперь я молю тебя: отпусти мальчика обратно вместе с его братьями, я же останусь и буду твоим рабом.

34 Бо як я прийду́ до батька свого, а юнака зо мною нема? Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька“.

34 Я не могу вернуться к отцу без Вениамина, потому что страшусь того, что случится с моим отцом».