Вiд ЛукиРозділ 14 |
|
1 |
|
2 І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водя́нку. |
|
3 Ісус же озвався й сказав до зако́нників та фарисеїв: „Чи вздоровляти в суботу годи́ться чи ні?“ |
|
4 Вони ж мовчали. А Він, доторкну́вшись, уздоровив його та відпустив. |
|
5 І сказав Він до них: „Коли осел або віл котро́гось із вас упаде́ до крини́ці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?“ |
|
6 І вони не могли відповісти на це. |
|
7 |
|
8 „Коли́ хто покличе тебе на весі́лля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважні́ший за тебе з покли́каних, |
|
9 і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: „Поступи́ся цьому місцем!“ І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє. |
|
10 Але як ти будеш запро́шений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: „При́ятелю, — сідай вище!“ Тоді буде честь тобі перед покли́каними з тобою. |
|
11 Хто́ бо підно́ситься — буде впоко́рений, а хто впокоря́ється — той піднесе́ться“. |
|
12 А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі. |
|
13 Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих, |
|
14 і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“ |
|
15 Як почув це один із отих, що сиділи з Ним при столі, то до Нього сказав: „Блаженний, хто хліб споживатиме в Божому Царстві!“ |
|
16 |
|
17 І послав він свого раба ча́су вече́рі сказати запро́шеним: „Ідіть, бо вже все нагото́вано“. |
|
18 І зараз усі почали́ відмовлятися. Перший сказав йому: „Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу́ тебе, — вибач мені!“ |
|
19 А другий сказав: „Я купив собі п'ять пар волів, — і йду спро́бувати їх. Прошу́ тебе, — вибач мені!“ |
|
20 І знов інший сказав: „Одружився ось я, і через те я не мо́жу прибути“. |
|
21 І вернувся той раб і па́нові своєму про все розпо́вів. Розгнівавсь госпо́дар тоді, та й сказав до свого раба: „Піди швидко на вулиці та на завулки міські́, і приведи́ сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих“. |
|
22 І згодом раб повідо́мив: „Пане, сталося так, як звелів ти, та мі́сця є ще“. |
|
23 І сказав пан рабові: „Піди на дороги й на за́городи, та й си́луй прийти, щоб напо́внився дім мій. |
|
24 Кажу́ бо я вам, що жоден із запрошених му́жів тих не покушту́є моєї вечері. Бо багато покли́каних, та ви́браних мало!“ |
|
25 |
|
26 „Коли хто прихо́дить до Мене, і не знена́видить свого батька та матері, і дружи́ни й дітей, і братів і сесте́р, а до того й своє́ї душі́, — той не може буть учнем Моїм! |
|
27 І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, — той не може бути учнем Моїм! |
|
28 Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й вида́тків не ви́рахує, — чи має потрібне на ви́конання, |
|
29 щоб, коли покладе він основу, але докінчи́ти не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, |
|
30 говорячи: „Чоловік цей почав будувати, але докінчи́ти не міг“. |
|
31 Або який цар, ідучи́ на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спромо́жен він із десятьма́ тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма́ тисячами проти нього? |
|
32 Коли ж ні, то, як той ще дале́ко, шле посольство до нього та й просить про мир. |
|
33 Так ото й кожен із вас, який не зречеться усьо́го, що має, не може бути учнем Моїм. |
|
34 Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її? |
|
35 Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, — її геть викидають. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“ |
Евангелие от ЛукиГлава 14 |
|
1 |
|
2 И |
|
3 |
|
4 Они |
|
5 |
|
6 И |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 Сказал |
|
13 |
|
14 |
|
15 |
|
16 Он |
|
17 |
|
18 |
|
19 |
|
20 |
|
21 |
|
22 |
|
23 |
|
24 |
|
25 |
|
26 |
|
27 |
|
28 |
|
29 |
|
30 |
|
31 |
|
32 |
|
33 |
|
34 |
|
35 |
Вiд ЛукиРозділ 14 |
Евангелие от ЛукиГлава 14 |
|
1 |
1 |
|
2 І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водя́нку. |
2 И |
|
3 Ісус же озвався й сказав до зако́нників та фарисеїв: „Чи вздоровляти в суботу годи́ться чи ні?“ |
3 |
|
4 Вони ж мовчали. А Він, доторкну́вшись, уздоровив його та відпустив. |
4 Они |
|
5 І сказав Він до них: „Коли осел або віл котро́гось із вас упаде́ до крини́ці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?“ |
5 |
|
6 І вони не могли відповісти на це. |
6 И |
|
7 |
7 |
|
8 „Коли́ хто покличе тебе на весі́лля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважні́ший за тебе з покли́каних, |
8 |
|
9 і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: „Поступи́ся цьому місцем!“ І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє. |
9 |
|
10 Але як ти будеш запро́шений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: „При́ятелю, — сідай вище!“ Тоді буде честь тобі перед покли́каними з тобою. |
10 |
|
11 Хто́ бо підно́ситься — буде впоко́рений, а хто впокоря́ється — той піднесе́ться“. |
11 |
|
12 А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі. |
12 Сказал |
|
13 Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих, |
13 |
|
14 і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“ |
14 |
|
15 Як почув це один із отих, що сиділи з Ним при столі, то до Нього сказав: „Блаженний, хто хліб споживатиме в Божому Царстві!“ |
15 |
|
16 |
16 Он |
|
17 І послав він свого раба ча́су вече́рі сказати запро́шеним: „Ідіть, бо вже все нагото́вано“. |
17 |
|
18 І зараз усі почали́ відмовлятися. Перший сказав йому: „Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу́ тебе, — вибач мені!“ |
18 |
|
19 А другий сказав: „Я купив собі п'ять пар волів, — і йду спро́бувати їх. Прошу́ тебе, — вибач мені!“ |
19 |
|
20 І знов інший сказав: „Одружився ось я, і через те я не мо́жу прибути“. |
20 |
|
21 І вернувся той раб і па́нові своєму про все розпо́вів. Розгнівавсь госпо́дар тоді, та й сказав до свого раба: „Піди швидко на вулиці та на завулки міські́, і приведи́ сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих“. |
21 |
|
22 І згодом раб повідо́мив: „Пане, сталося так, як звелів ти, та мі́сця є ще“. |
22 |
|
23 І сказав пан рабові: „Піди на дороги й на за́городи, та й си́луй прийти, щоб напо́внився дім мій. |
23 |
|
24 Кажу́ бо я вам, що жоден із запрошених му́жів тих не покушту́є моєї вечері. Бо багато покли́каних, та ви́браних мало!“ |
24 |
|
25 |
25 |
|
26 „Коли хто прихо́дить до Мене, і не знена́видить свого батька та матері, і дружи́ни й дітей, і братів і сесте́р, а до того й своє́ї душі́, — той не може буть учнем Моїм! |
26 |
|
27 І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, — той не може бути учнем Моїм! |
27 |
|
28 Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й вида́тків не ви́рахує, — чи має потрібне на ви́конання, |
28 |
|
29 щоб, коли покладе він основу, але докінчи́ти не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, |
29 |
|
30 говорячи: „Чоловік цей почав будувати, але докінчи́ти не міг“. |
30 |
|
31 Або який цар, ідучи́ на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спромо́жен він із десятьма́ тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма́ тисячами проти нього? |
31 |
|
32 Коли ж ні, то, як той ще дале́ко, шле посольство до нього та й просить про мир. |
32 |
|
33 Так ото й кожен із вас, який не зречеться усьо́го, що має, не може бути учнем Моїм. |
33 |
|
34 Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її? |
34 |
|
35 Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, — її геть викидають. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“ |
35 |