1 Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму й сказали:

2 „Чого Твої учні ламають переда́ння старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають“.

3 А Він відповів і промовив до них: „А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради переда́ння вашого?

4 Бо Бог заповів: „Шануй ба́тька та матір“, та: „Хто злорі́чить на ба́тька чи матір, — хай смертю помре“.

5 А ви кажете: Коли скаже хто ба́тьку чи матері: „Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові“,

6 то може вже й не шанувати той ба́тька свого або матір свою. Так ви ради переда́ння вашого зні́вечили Боже Слово.

7 Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував, говорячи:

8 „Оці люди уста́ми шанують Мене, серце ж їхнє дале́ко від Мене!

9 Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“.

10 І Він покликав наро́д, і промовив до нього: „Послухайте та зрозумійте!

11 Не те, що вхо́дить до уст, люди́ну скверни́ть, але те, що виходить із уст, те люди́ну скверни́ть“.

12 Тоді учні Його приступили й сказали Йому: „Чи Ти знаєш, що фарисеї, почуши це слово, спокуси́лися?“

13 А Він відповів і сказав: „Усяка росли́на, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем.

14 Залишіть ви їх: це сліпі повода́тарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, — обо́є до ями впаду́ть“.

15 А Петро відповів і до Нього сказав: „Поясни нам цю при́тчу“.

16 А Він відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте?

17 Чи ж ви не розумієте, що все те, що́ входить до уст, вступає в живіт, та й назовні[64] виходить?

18 Що ж виходить із уст, те походить із серця,[65] — і воно опога́нює люди́ну.

19 Бо з серця[65] виходять лихі думки́, душогубства, пере́люби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богознева́ги.

20 Оце те, що люди́ну опога́нює. А їсти руками невмитими, — не опога́нює це люди́ни!“

21 І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі ти́рські й сидо́нські.

22 І ось жінка одна ханане́янка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: „Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, — де́мон тяжко дочку́ мою мучить!“

23 А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: „Відпусти її, бо кричить услід за нами!“

24 А Він відповів і сказав: „Я по́сланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого“.

25 А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: „Господи, допоможи мені!“

26 А Він відповів і сказав: „Не годи́ться взяти хліб у дітей, і кинути щеня́там“.

27 Вона ж відказала: „Так, Господи! Але ж і щеня́та їдять ті кришки́, що спадають зо сто́лу їхніх панів“.

28 Тоді відповів і сказав їй Ісус: „О жінко, твоя віра велика, — нехай буде тобі, я́к ти хочеш“! І тієї години дочка́ її ви́дужала.

29 І, відійшовши звідти, Ісус прибув до Галіле́йського моря, і, зійшовши на го́ру, сів там.

30 І приступило до Нього багато наро́ду, що мали з собою кривих, калік, сліпих, німих і інших багато, і клали[66] їх до Ісусових ніг. І Він уздоро́влював їх.

31 А наро́д не вихо́див із дива, бо бачив, що говорять німі, каліки стаю́ть здорові, криві ходять, і бачать сліпі, — і сла́вив він Бога Ізраїлевого!

32 А Ісус Своїх у́чнів покликав і сказав: „Жаль Мені цих людей, що вже три́ дні зо Мною знахо́дяться, але їсти не мають чого́; відпустити їх без їжі не хо́чу, щоб вони не ослабли в дорозі“.

33 А учні Йому відказали: „Де́ нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки наро́ду?“

34 А Ісус запитав їх: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж відказали: „Семеро, та трохи рибок“.

35 І Він ізвелів на землі посідати наро́дові.

36 І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав у́чням Своїм, а учні наро́дові.

37 І всі їли й наси́тилися, а з позосталих кусків назбирали сім ко́шиків по́вних...

38 Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей.

39 І, відпустивши наро́д, усів Він до чо́вна, і прибув до землі Магдали́нської.