Книга ПритчейГлава 25 |
|
1 |
|
2 |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 |
|
15 |
|
16 |
|
17 |
|
18 |
|
19 |
|
20 |
|
21 |
|
22 |
|
23 |
|
24 |
|
25 |
|
26 |
|
27 |
|
28 |
ПриповiстiРозділ 25 |
|
1 |
|
2 Слава Божа — щоб справу схова́ти, а слава царів — щоб розві́дати справу. |
|
3 Небо висо́кістю, і земля глибино́ю, і серце царі́в — недосліди́мі. |
|
4 Як відкинути жу́жель від срі́бла, то золотаре́ві виходить посу́дина, — |
|
5 коли віддалити безбожного з-перед обличчя царе́вого, то справедливістю міцно поста́виться трон його. |
|
6 Перед царем не пиша́йся, а на місці великих не стій, |
|
7 бо ліпше, як скажуть тобі: „Ходи вище сюди!“ аніж тебе зни́зити перед шляхе́тним, що бачили очі твої. |
|
8 Не спіши́ся ставати до по́зову, бо що́ будеш робити в кінці його, як тебе засоро́мить твій ближній? |
|
9 Судися за сварку свою з своїм ближнім, але не виявляй таємни́ці іншого, |
|
10 щоб тебе не обра́зив, хто слухати буде, і щоб не вернулась на тебе обмо́ва твоя́. |
|
11 Золоті яблука на срібнім таре́лі — це слово, прока́зане ча́су свого́. |
|
12 Золотая сере́жка й оздоба зо щи́рого золота — це мудрий карта́ч для уважного уха. |
|
13 Немов снігова́ прохоло́да в день жнив — посол вірний для тих, хто його посилає, і він душу пана свого оживля́є. |
|
14 Хмари та вітер, а немає дощу це люди́на, що чва́ниться да́ром, та його не дає. |
|
15 Воло́дар зм'я́кшується терпели́вістю, а м'яке́нький язик ломить кістку. |
|
16 Якщо мед ти знайшов, то спожий, скільки до́сить тобі, щоб ним не переси́титися та не звернути. |
|
17 Здержуй но́гу свою від дому твого товариша, щоб тобою він не переси́тивсь, і не зненави́дів тебе. |
|
18 Молот, і меч, і гостра стріла́ — люди́на, що говорить на ближнього свого, як свідок брехливий. |
|
19 Гнилий зуб та кульга́ва нога — це наді́я на зрадли́вого радника в день твого у́тиску. |
|
20 Що здіймати одежу холодного дня, що лити о́цет на со́ду, — це — співати пісні серцю засмученому. |
|
21 Якщо голодує твій ворог — нагодуй його хлібом, а як спра́гнений він — водою напі́й ти його, |
|
22 бо цим пригорта́єш ти жар на його го́лову, і Господь надолу́жить тобі! |
|
23 Вітер північний народжує дощ, а таємний язик — сердите обличчя. |
|
24 Ліпше жити в куті́ на даху́, ніж з сварливою жінкою в спільному домі. |
|
25 Добра звістка з далекого кра́ю — це холодна водиця на спра́гнену душу. |
|
26 Джерело́ скаламу́чене чи зіпсутий поті́к — це праведний, що схиляється перед безбожним. |
|
27 Їсти меду багато — не добре, так досліджувати власну славу — неслава. |
|
28 Люди́на, що стри́му немає для духу свого, — це зруйно́ване місто без му́ру. |
Книга ПритчейГлава 25 |
ПриповiстiРозділ 25 |
|
1 |
1 |
|
2 |
2 Слава Божа — щоб справу схова́ти, а слава царів — щоб розві́дати справу. |
|
3 |
3 Небо висо́кістю, і земля глибино́ю, і серце царі́в — недосліди́мі. |
|
4 |
4 Як відкинути жу́жель від срі́бла, то золотаре́ві виходить посу́дина, — |
|
5 |
5 коли віддалити безбожного з-перед обличчя царе́вого, то справедливістю міцно поста́виться трон його. |
|
6 |
6 Перед царем не пиша́йся, а на місці великих не стій, |
|
7 |
7 бо ліпше, як скажуть тобі: „Ходи вище сюди!“ аніж тебе зни́зити перед шляхе́тним, що бачили очі твої. |
|
8 |
8 Не спіши́ся ставати до по́зову, бо що́ будеш робити в кінці його, як тебе засоро́мить твій ближній? |
|
9 |
9 Судися за сварку свою з своїм ближнім, але не виявляй таємни́ці іншого, |
|
10 |
10 щоб тебе не обра́зив, хто слухати буде, і щоб не вернулась на тебе обмо́ва твоя́. |
|
11 |
11 Золоті яблука на срібнім таре́лі — це слово, прока́зане ча́су свого́. |
|
12 |
12 Золотая сере́жка й оздоба зо щи́рого золота — це мудрий карта́ч для уважного уха. |
|
13 |
13 Немов снігова́ прохоло́да в день жнив — посол вірний для тих, хто його посилає, і він душу пана свого оживля́є. |
|
14 |
14 Хмари та вітер, а немає дощу це люди́на, що чва́ниться да́ром, та його не дає. |
|
15 |
15 Воло́дар зм'я́кшується терпели́вістю, а м'яке́нький язик ломить кістку. |
|
16 |
16 Якщо мед ти знайшов, то спожий, скільки до́сить тобі, щоб ним не переси́титися та не звернути. |
|
17 |
17 Здержуй но́гу свою від дому твого товариша, щоб тобою він не переси́тивсь, і не зненави́дів тебе. |
|
18 |
18 Молот, і меч, і гостра стріла́ — люди́на, що говорить на ближнього свого, як свідок брехливий. |
|
19 |
19 Гнилий зуб та кульга́ва нога — це наді́я на зрадли́вого радника в день твого у́тиску. |
|
20 |
20 Що здіймати одежу холодного дня, що лити о́цет на со́ду, — це — співати пісні серцю засмученому. |
|
21 |
21 Якщо голодує твій ворог — нагодуй його хлібом, а як спра́гнений він — водою напі́й ти його, |
|
22 |
22 бо цим пригорта́єш ти жар на його го́лову, і Господь надолу́жить тобі! |
|
23 |
23 Вітер північний народжує дощ, а таємний язик — сердите обличчя. |
|
24 |
24 Ліпше жити в куті́ на даху́, ніж з сварливою жінкою в спільному домі. |
|
25 |
25 Добра звістка з далекого кра́ю — це холодна водиця на спра́гнену душу. |
|
26 |
26 Джерело́ скаламу́чене чи зіпсутий поті́к — це праведний, що схиляється перед безбожним. |
|
27 |
27 Їсти меду багато — не добре, так досліджувати власну славу — неслава. |
|
28 |
28 Люди́на, що стри́му немає для духу свого, — це зруйно́ване місто без му́ру. |