Псалми

Псалом 77

1 Пісня навча́льна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —

2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!

3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —

4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!

5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,

6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.

7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.

8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.

9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:

10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,

11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.

12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:

13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;

14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;

15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.

16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.

17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,

18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.

19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“

20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“

21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,

22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.

23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,

24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:

25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!

26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —

27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,

28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.

29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!

30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,

31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.

32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,

33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.

34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,

35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.

36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,

37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.

38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,

39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!

40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!

41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —

42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,

43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,

44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.

45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.

46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.

47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.

48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.

49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.

50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.

51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.

52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.

53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.

54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.

55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.

56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,

57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.

58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.

59 Бог почувусе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,

60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.

62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:

63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,

64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.

65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,

66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!

67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,

68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!

69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.

70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,

71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —

72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!

Der Psalter

Psalm 77

1 Ein Psalm4210 Assaphs für5329 Jeduthun3038, vorzusingen.

2 Ich1875 schreie mit meiner Stimme zu GOtt136; zu GOtt schreie ich, und3117 er3027 erhöret mich5315.

3 In der Zeit meiner Not suche ich7878 den HErrn; meine Hand ist2142 des Nachts ausgereckt und430 läßt nicht7307 ab; denn meine See LE will sich5848 nicht trösten lassen.

4 Wenn ich5869 betrübt bin270, so denke ich an GOtt; wenn mein Herz in Ängsten ist1696; so rede ich. Sela.

5 Meine Augen hältst2803 du, daß3117 sie8141 wachen; ich bin so ohnmächtig, daß ich nicht reden kann.

6 Ich7878 denke2142 der alten Zeit, der vorigen Jahre.

7 Ich denke des Nachts an mein Saitenspiel und rede mit meinem Herzen; mein Geist muß forschen.

8 Wird denn der HErr ewiglich5331 verstoßen und keine Gnade2617 mehr erzeigen?

9 Ist‘s denn ganz und gar aus mit seiner Güte? und hat7356 die Verheißung ein Ende?

10 Hat2470 denn GOtt vergessen, gnädig zu sein, und559 seine Barmherzigkeit vor Zorn verschlossen? Sela.

11 Aber doch sprach ich: Ich muß das leiden; die rechte Hand des Höchsten kann alles ändern.

12 Darum gedenk ich7878 an die Taten6467 des HErrn; ja, ich gedenke an deine vorigen Wunder

13 und430 rede von allen1870 deinen Werken und430 sage von deinem Tun.

14 GOtt410 dein Weg ist6213 heilig. Wo ist3045 so ein mächtiger GOtt, als du, GOtt, bist?

15 Du bist der GOtt, der Wunder tut; du hast1350 deine Macht2220 beweiset unter den Völkern5971.

16 Du7200 hast dein Volk erlöset gewaltiglich, die4325 Kinder Jakobs und430 Josephs. Sela.

17 Die Wasser4325 sahen dich, GOtt; die Wasser sahen dich und5414 ängsteten sich1980, und6963 die Tiefen tobeten.

18 Die dicken Wolken gossen Wasser; die Wolken donnerten, und6963 die Strahlen führen daher.

19 Es donnerte im Himmel; deine Blitze leuchteten auf dem1870 Erdboden; das Erdreich regte sich3045 und bebete davon.

20 Dein Weg war im Meer und dein Pfad in großen Wassern, und man spürete doch deinen Fuß nicht.

21 Du führetest dein Volk5971 wie eine Herde6629 Schafe durch3027 Mose4872 und Aaron175.

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31

32

33

34

35

36

37

38

39

40

41

42

43

44

45

46

47

48

49

50

51

52

53

54

55

56

57

58

59

60

61

62

63

64

65

66

67

68

69

70

71

72

Псалми

Псалом 77

Der Psalter

Psalm 77

1 Пісня навча́льна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —

1 Ein Psalm4210 Assaphs für5329 Jeduthun3038, vorzusingen.

2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!

2 Ich1875 schreie mit meiner Stimme zu GOtt136; zu GOtt schreie ich, und3117 er3027 erhöret mich5315.

3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —

3 In der Zeit meiner Not suche ich7878 den HErrn; meine Hand ist2142 des Nachts ausgereckt und430 läßt nicht7307 ab; denn meine See LE will sich5848 nicht trösten lassen.

4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!

4 Wenn ich5869 betrübt bin270, so denke ich an GOtt; wenn mein Herz in Ängsten ist1696; so rede ich. Sela.

5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,

5 Meine Augen hältst2803 du, daß3117 sie8141 wachen; ich bin so ohnmächtig, daß ich nicht reden kann.

6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.

6 Ich7878 denke2142 der alten Zeit, der vorigen Jahre.

7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.

7 Ich denke des Nachts an mein Saitenspiel und rede mit meinem Herzen; mein Geist muß forschen.

8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.

8 Wird denn der HErr ewiglich5331 verstoßen und keine Gnade2617 mehr erzeigen?

9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:

9 Ist‘s denn ganz und gar aus mit seiner Güte? und hat7356 die Verheißung ein Ende?

10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,

10 Hat2470 denn GOtt vergessen, gnädig zu sein, und559 seine Barmherzigkeit vor Zorn verschlossen? Sela.

11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.

11 Aber doch sprach ich: Ich muß das leiden; die rechte Hand des Höchsten kann alles ändern.

12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:

12 Darum gedenk ich7878 an die Taten6467 des HErrn; ja, ich gedenke an deine vorigen Wunder

13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;

13 und430 rede von allen1870 deinen Werken und430 sage von deinem Tun.

14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;

14 GOtt410 dein Weg ist6213 heilig. Wo ist3045 so ein mächtiger GOtt, als du, GOtt, bist?

15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.

15 Du bist der GOtt, der Wunder tut; du hast1350 deine Macht2220 beweiset unter den Völkern5971.

16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.

16 Du7200 hast dein Volk erlöset gewaltiglich, die4325 Kinder Jakobs und430 Josephs. Sela.

17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,

17 Die Wasser4325 sahen dich, GOtt; die Wasser sahen dich und5414 ängsteten sich1980, und6963 die Tiefen tobeten.

18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.

18 Die dicken Wolken gossen Wasser; die Wolken donnerten, und6963 die Strahlen führen daher.

19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“

19 Es donnerte im Himmel; deine Blitze leuchteten auf dem1870 Erdboden; das Erdreich regte sich3045 und bebete davon.

20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“

20 Dein Weg war im Meer und dein Pfad in großen Wassern, und man spürete doch deinen Fuß nicht.

21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,

21 Du führetest dein Volk5971 wie eine Herde6629 Schafe durch3027 Mose4872 und Aaron175.

22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.

22

23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,

23

24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:

24

25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!

25

26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —

26

27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,

27

28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.

28

29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!

29

30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,

30

31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.

31

32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,

32

33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.

33

34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,

34

35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.

35

36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,

36

37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.

37

38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,

38

39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!

39

40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!

40

41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —

41

42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,

42

43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,

43

44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.

44

45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.

45

46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.

46

47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.

47

48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.

48

49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.

49

50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.

50

51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.

51

52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.

52

53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.

53

54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.

54

55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.

55

56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,

56

57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.

57

58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.

58

59 Бог почувусе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,

59

60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

60

61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.

61

62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:

62

63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,

63

64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.

64

65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,

65

66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!

66

67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,

67

68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!

68

69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.

69

70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,

70

71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —

71

72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!

72