1 Пісня навча́льна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —

2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!

3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —

4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!

5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,

6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть[90] і будуть розповідати своїм дітям.

7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.

8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.

9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад[91] у день бо́ю:

10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,

11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.

12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:

13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;

14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;

15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.

16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.

17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,

18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.

19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“

20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“

21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь[92] запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,

22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.

23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,

24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:

25 Хліб а́нгольський[93] їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!

26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —

27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,

28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.

29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!

30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,

31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.

32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,

33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.

34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,

35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.

36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,

37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.

38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,

39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!

40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!

41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —

42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,

43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,

44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.

45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.

46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.

47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.

48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.

49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.

50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.

51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.[94]

52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.

53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.

54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.

55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.

56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,

57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.

58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.

59 Бог почув[95]усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,

60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.

62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:

63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,

64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.

65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,

66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!

67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,

68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!

69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.

70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,

71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —

72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!